Судовий процес не затягнувся надовго. Зібрані детективом докази виявилися настільки неспростовними і бронебійними, що Олексій, усвідомивши безвихідь, пішов на угоду зі слідством. Суд виніс суворий вирок: сім років позбавлення волі з повною конфіскацією всього майна. Вероніка, не витримавши публічного тиску та ганьби, тихо виїхала до своїх батьків у Чернівці, щоб там у спокої виховувати маленького сина подалі від столичних скандалів.
Катерина ж не згаяла жодного дня свого нового життя. Вона провела повний ребрендинг компанії, давши їй нове, чисте ім’я — «Kateryna Architects». Відтепер єдиним і беззаперечним пріоритетом їхньої роботи стало проєктування та будівництво виключно інклюзивних, безпечних просторів. Їхнім першим, наймасштабнішим реалізованим проєктом став надсучасний реабілітаційний центр «Фенікс» у мальовничій Пущі-Водиці. Він був повністю побудований на ті самі мільйонні кошти, які адвокати Катерини успішно відсудили у колишнього чоловіка. Головним лікарем і керівником цього центру, звісно ж, стала Марина.
Одного ясного сонячного дня Катерина приїхала до похмурої будівлі Лук’янівського слідчого ізолятора. Олексій саме чекав там на своє остаточне етапування до колонії. Коли його вивели до кімнати побачень, вона ледве впізнала його: він виглядав страшенно постарілим, змарнілим, а його колишній фірмовий лоск зник безслідно, як ранковий туман.
— Що, прийшла особисто подивитися на свою велику перемогу? — гірко запитав він через товсте, брудне скло, беручи телефонну слухавку.
— Ні, — абсолютно спокійно відповіла Катерина, дивлячись в його порожні очі. — Я прийшла сюди лише для того, щоб назавжди закрити ці двері.
— А знаєш… я справді кохав тебе, — раптом глухо вимовив він, опускаючи голову. — На самому початку. А потім… твій шалений успіх, твій недосяжний талант… поруч із тобою я завжди почувався лише блідою тінню. А коли ти впала з тієї висоти і зламалася… у той момент я нарешті відчув себе головним. Відчув себе по-справжньому сильним і потрібним.
— Ти дуже хотів стати героєм у власних очах, Олексію. Але натомість ти за власним бажанням став звичайним тюремником.
Вона повільно підвелася зі стільця, збираючись іти.
— Ти зможеш колись пробачити мене? — відчайдушно крикнув він їй у спину, притискаючись обличчям до скла.
Катерина зупинилася на мить, міцно спираючись на свою незмінну тростину, і повернула голову.
— Справжнє пробачення треба заслужити важкою працею, Олексію. А я… я просто обираю більше не нести цю гнилу ненависть у своєму серці. Я залишаю весь цей біль тут. У цій кімнаті, разом із тобою.
Того ж вечора Катерина стояла на залитій світлом сцені Національної опери України. Величезний зал аплодував їй стоячи, не стримуючи емоцій, коли їй урочисто вручали престижну премію «Архітектор року» за її інноваційний проєкт соціального та інклюзивного житла. Вона дивилася в цю безкрайню залу, повну щирих посмішок та світла, і чітко розуміла одну просту істину. Найміцніший фундамент для будь-якої будівлі чи життя — це лише чиста правда. І навіть якщо одного дня жорстоке життя вщент руйнує твої старі стіни, у тебе завжди є вибір і сила, щоб побудувати нові. Значно кращі.