Номер гарячої лінії соціальної служби та ювенальної превенції здавався мені зараз найважчою річчю у світі. Мій телефон, здавалося, важив цілу тонну. Я стояла у своїй крихітній кухні, щільно причинивши двері, щоб діти нічого не почули, і просто дивилася на екран, що світився в напівтемряві. Мій вказівний палець завис над кнопкою виклику.
Я знала: щойно я її натисну, вороття вже не буде.
Щойно підуть гудки, я перетворюся на людину, яка власноруч зруйнувала сім’ю рідного брата. На ту, хто розірве на шматки залишки родинних зв’язків, які я вибудовувала всі свої тридцять три роки. Але коли я заплющувала очі, то знову бачила порожній, скляний погляд маленького Олеся, чула цокотіння зубів Софії і згадувала ту виснажену, старечу покірність долі в очах дванадцятирічного Назара. Покірність ролі, яку жодна дитина у світі не повинна на себе брати.
Я натиснула виклик.
— Екстрена лінія Служби у справах дітей. Оператор Рита Коваленко. Яка у вас надзвичайна ситуація?
Мій голос пролунав напрочуд рівно і впевнено, набагато твердіше, ніж я очікувала від себе.
— Мені потрібно повідомити про трьох неповнолітніх дітей, які перебувають у безпосередній небезпеці. Вік — шість, дев’ять і дванадцять років. Вони пройшли пішки майже сім кілометрів по морозу в мінус вісім, будучи лише в домашніх піжамах, після того, як їх замкнули надворі. З їхніми батьками неможливо зв’язатися, їх немає вдома вже понад сім годин. У дітей наявні всі ознаки хронічного недогляду та обмороження.
Операторка ставила запитання спокійним, методичним тоном, який безпомилково видавав людину, що проводить подібні розмови по сто разів на тиждень. Як довго мені відомо про недбалість? Які конкретні інциденти я можу засвідчити особисто? Чи загрожує дітям фізична небезпека просто зараз?
Так. Так, загрожує. Пальці Олеся, найімовірніше, потребуватимуть медичного огляду через обмороження. На нозі Софії вже наливається жахливий пухир. Назар тримається суто на силі волі та адреналіні, але я бачила, як тріщить по швах його дитяча психіка.
— Я посадова особа, працюю шкільним психологом у ліцеї, — додала я, і мій голос уперше здригнувся. — Я повинна була зателефонувати вам ще до цієї ночі. Я все думала… — я ледве стримала схлип. — Я наївно думала, що все налагодиться. Що мій брат схаменеться. Що я просто перебільшую і лізу не у свої справи.
— Пані, ви телефонуєте зараз. Це єдине, що має значення, — твердо відповіла Рита. — Ви можете залишити дітей у себе до приїзду інспектора?
— Так. Абсолютно. Так, звісно.
— Не намагайтеся більше зв’язатися з батьками. Нікуди не відпускайте дітей. Спеціаліст і патрульні будуть у вас протягом дев’яноста хвилин.