Вона переконувала себе: ось він скоро повернеться, тому обов’язково треба купити свіжих продуктів і приготувати його улюблену запіканку на вечерю. Вечорами вона діставала з шафи його теплий в’язаний светр, подовгу сиділа в кріслі, вдихаючи ледь вловимий аромат його парфумів. Вона гірко плакала, засинаючи з його речами в обіймах, але він так і не переступав поріг їхнього дому.
Цієї ночі вона знову довго крутилася у великому ліжку на дачі. Сон ніяк не йшов, а монотонний звук важких крапель дощу, що барабанили по металевому даху, тільки посилював тривогу. Цей ритмічний дріб зовсім не заколисував, а навпаки — наганяв неймовірну тугу. Змучена Лєра змогла провалитися в сон лише під ранок, коли на горизонті почало сіріти.
Вона проспала майже пів дня, ховаючись від реальності у світі сновидінь. Коли жінка нарешті розплющила очі, простора кімната вже була залита яскравими сонячними променями. Небо очистилося від свинцевих хмар, стало прозоро-блакитним, а вздовж паркану весело дзюрчали струмки вчорашнього дощу. Лєра слабко усміхнулася цьому несподіваному сонцю, накинула халат і почимчикувала на кухню варити собі міцну каву. Вдихаючи гіркуватий аромат напою, вона подумала, що переїзд у цей похмурий будинок, можливо, був не такою вже й поганою ідеєю.
В абсолютній самотності дні для Лєри тягнулися нескінченно довго, наче густий мед. Вона досить швидко облаштувалася на новому місці, намагаючись створити ілюзію нормального життя. Хоча вечорами просторі кімнати дачі все ще здавалися їй занадто похмурими та відстороненими.
Рятувала від гнітючої туги лише велика колекція оригінальних світильників, які жінка збирала багато років поспіль, привозячи з різних подорожей та вишукуючи на антикварних барахолках Києва. Щовечора Лєра запалювала їх, обираючи кожного разу нові, химерні комбінації світла й тіні. У їхньому м’якому, теплому мерехтінні цей старий будинок ставав трохи менш чужим, ніби огортав її затишним покривалом.
Жінка багато читала, з головою занурюючись в інші, вигадані світи, де життя героїв було яскравим, насиченим і завжди закінчувалося хепі-ендом. Час від часу вона вмикала телевізор і дивилася старі добрі комедії, які нагадували їй про безтурботні часи юності та викликали легку, ледь помітну усмішку. Зранку, коли вереснева погода ще дозволяла, Лєра виходила на пробіжку вузькими стежками вздовж соснового лісу. Вона насолоджувалася свіжим, кришталево чистим повітрям і тим коротким відчуттям внутрішньої свободи, яке давав їй спорт.
А довгими вечорами, коли за вікном уже густішали сутінки, жінка сідала за вишивання. Вона з теплотою згадувала, як у далекому дитинстві улюблена бабуся вчила її цьому тонкому мистецтву, показуючи, як правильно класти хрестик за хрестиком. Раніше, за постійною роботою та сімейними клопотами, у неї ніколи не знаходилося стільки вільного часу на хобі. Перший тиждень у новому домі минув у тривожних, хаотичних спробах знайти собі хоч якесь заняття.
Вона намагалася малювати аквареллю, писала довгі електронні листи старим університетським друзям, але все це не приносило бажаного спокою. І ось одного разу, розбираючи чергові старі коробки, які вона привезла з київської квартири, Лєра натрапила на свій великий набір для вишивання. Усі ці яскраві, різнокольорові нитки муліне та тонкі голки немов терпляче чекали свого зіркового часу.
Так у її життя повернулася творчість, і з кожним точним рухом голки по білосніжному полотну Лєра відчувала, як до неї повертається щось дуже важливе, давно забуте. Тим часом на вулиці ставало все холодніше й холодніше. Осінь вступала у свої законні права. Дрібний дощ накрапав майже постійно, перетворюючи ґрунтові дороги кооперативу на суцільну багнюку, і Лєрі все частіше доводилося скасовувати свої улюблені ранкові пробіжки.
Замість цього вона годинами сиділа у глибокому кріслі біля вікна, загорнувшись у плед. Вона мовчки спостерігала, як важкі краплі води повільно стікають по склу і безслідно зникають під дерев’яною рамою. У такі меланхолійні моменти її думки летіли далеко-далеко в минуле. Жінка згадувала теплі літні дні, проведені в колі друзів на березі Дніпра, веселі галасливі пікніки та довгі прогулянки алеями столичних парків.
Але тепер її реальний світ звузився до розмірів цього невеликого дачного будинку. Та навіть у ньому жінка з усіх сил намагалася знаходити маленькі радощі й створювати затишок. Вона майструвала нові абажури для світильників, читала історичні романи і вишивала, створюючи на тканині барвисті українські орнаменти, які приносили в її сірі будні хоч трохи яскравих фарб.
Незважаючи на цю постійну, гнітючу сірість за вікном, черговий похмурий день вона вирішила повністю присвятити генеральному прибиранню. Розбираючи речі на першому поверсі, Лєра акуратно склала всі порожні картонні коробки та пакети і понесла їх на горище. Вона не заглядала туди з першого дня переїзду, залишивши той безлад за щільно зачиненими дверима. Піднявшись по крутих сходах нагору, Лєра побачила, що бабуся її чоловіка перетворила горище на справжнісінький склад забутих речей.
Тут роками зберігалися старі меблі, масивні картонні ящики, потемнілі від часу глиняні горщики для квітів, якісь картини в масивних рамах, високі стоси радянських книг та купа іншого побутового краму. Жінка витратила кілька виснажливих днів на прибирання цього приміщення: винесла на смітник непотріб, ретельно вимила дерев’яну підлогу та почистила від товстого шару пилу предмети, що ще мали якийсь сенс.
Під час прибирання їй здалося, що один невеличкий вінтажний комод із різьбленими ручками та пара міцних дубових стільців могли б чудово прислужитися в домі. Вона обережно, сходинка за сходинкою, перенесла їх униз. Стільці ідеально розмістилися у вітальні, гармонійно вписавшись у загальний інтер’єр старого будинку. А от важкий комод вона вирішила забрати до своєї спальні. Відкривши найнижчу шухляду, щоб ретельно протерти її від багаторічного пилу, Лєра несподівано виявила там красиву бляшану коробку.