Квітковий візерунок на кришці здався їй до болю знайомим. З великим подивом жінка зрозуміла, що точно такі самі бляшані коробки, тільки трохи меншого розміру, зараз лежать у шафі її міської квартири. Цей подарунковий набір колись дуже давно подарувала їй рідна мати. Практичного застосування для всіх цих коробок Лєра так і не знайшла. В одній із них вона зберігала нитки та гудзики, а решта просто стояли на верхній полиці шафи, складені одна в одну за принципом матрьошки.
— Цікаво, як вона тут опинилася? — тихо пробурмотіла жінка собі під ніс, здуваючи пилину з кришки. — Щось я не пам’ятаю, щоб Андрій казав, ніби відвозив одну з них на дачу.
Лєра з цікавістю відкрила кришку, зазирнула всередину і здивовано кліпнула очима. На дні бляшанки хаотично лежали різноманітні жіночі ювелірні прикраси та кілька невеликих, різнокольорових пучків волосся. Жінка спочатку навіть не повірила своїм очам. Вона обережно, кінчиками пальців, дістала темне пасмо, туго перев’язане звичайною чорною ниткою, і уважно придивилася. На дотик і на вигляд це було абсолютно справжнє людське волосся.
Потім Лєра почала ретельно вивчати прикраси. Жодна сережка, каблучка чи підвіска не здалася їй знайомою. Всі ці чужі речі вона бачила вперше у своєму житті.
— Дивно, навіщо це бабусі? — щиро здивувалася Лєра, розглядаючи на світло дешеву каблучку з потьмянілим камінцем. — Чому вона це так ретельно ховала? Чи, може, просто забула про цю коробку, коли чоловіки переносили старий комод на горище?
Жінка губилася у здогадках. Жодних підписів, ярликів чи пояснювальних записок усередині не виявилося. Більшість прикрас явно не становили жодної ювелірної цінності. Це була звичайнісінька, недорога ринкова біжутерія. Деякі вироби вже остаточно стали непридатними: метал позеленів, окислився і вкрився неприємним нальотом.
Складалося враження, що частині цих прикрас уже дуже багато років, а деякі екземпляри додані сюди зовсім недавно. Наприклад, ось ця симпатична срібляста підвіска у вигляді маленької гітари. Вона виглядала зовсім новою. Лєра покрутила її в руках, роздивляючись деталі. На зворотному боці кулона виднілося чітке гравіювання: «Кохаю тебе», а в самому кінці дрібним шрифтом була вибита дата — 25 липня 2021 року.
Усередині у жінки раптом усе похололо, наче хтось хлюпнув їй на серце крижаною водою. На підвісці була вказана зовсім недавня дата. Значить, ця річ потрапила сюди нещодавно! Але ж у будинку старенької бабусі ніхто не жив і навіть не бував уже щонайменше три роки. Її єдиний син, дядько Андрія, вже дуже давно емігрував за кордон, і інших родичів, окрім Лєри та її покійного чоловіка, у старенької просто не було.
— Як же все це дивно і страшно… — майже пошепки проговорила вдова, відчуваючи, як пересихає в горлі.
Вона швидко, тремтячими руками склала чужі речі назад у бляшанку і щільно закрила кришку. Мимовільний, липкий страх потужною хвилею пронісся по всьому її тілу, відгукуючись тремтінням у колінах. Причину свого раптового переляку вона не змогла б логічно пояснити відразу. У самих по собі знайдених речах не було нічого містичного чи відверто жахливого. А от невідома таємниця, яку вони в собі приховували, неабияк насторожувала. Ця невідомість лякала Лєру більше за все на світі.
Від гріха подалі жінка поквапилася сховати зловісну коробку назад у найнижчу шухляду вінтажного комода, засунувши її якомога глибше.
Ця ніч тягнулася для неї нестерпно повільно, немов сам час вирішив жорстоко випробувати Лєру на міцність. У глибокій тиші старого будинку, де кожен скрип дерев’яної підлоги та легкий шелест нічних фіранок здавався у сто разів гучнішим, ніж зазвичай, вона ніяк не могла позбутися нав’язливих, тривожних думок. Жінка постійно переверталася з боку на бік, намагаючись знайти зручне положення.
Періодично Лєра провалювалася в короткий, дуже неспокійний сон, з якого її різко виривали химерні, лякаючі образи. Спочатку їй наснилася сама літня господиня дачі. Бабуся Андрія виглядала вкрай розлюченою, вона махала руками і категорично вимагала, щоб Лєра негайно зібрала свої речі й з’їхала з будинку. Її зморшкувате обличчя було перекошене від гніву, а голос, здавалося, гуркотів луною по всіх порожніх кімнатах. Коли ж уві сні Лєра спробувала виправдатися і пояснити щось про таємничу коробку, знайдену на горищі, старенька раптом накинулася на неї з немислимою люттю.
Наступний сон виявився ще більш тривожним і реалістичним. Жінці приснився давно покійний дідусь Андрія, чоловік тієї самої бабусі. Лєра ніколи не бачила його живим, знаючи лише за старими чорно-білими фотографіями з сімейного альбому. Але його образ у цьому сні був напрочуд чітким, об’ємним і наче живим. Він мовчки стояв біля ліжка і дивився на неї сердитим, важким поглядом з-під густих брів. Він ніби суворо засуджував її за щось, чого вона ніяк не могла зрозуміти.
Потім його фігура несподівано почала розчинятися в густому, молочному тумані, залишаючи Лєру абсолютно одну посеред в’язкої сірої пелени. Вона з усіх сил намагалася бігти за ним, кликати його, але її кроки були неймовірно повільними, ватними і нескінченно важкими. Старий будинок, де колись жив цей чоловік, повільно тонув у непроглядному тумані разом зі своєю моторошною таємницею.
Ранок приніс Лєрі лише розбитість, головний біль і страшенну втому. Її знадобилося чимало вольових зусиль, щоб змусити себе встати з ліжка, піти на кухню і з’їсти хоч пару ложок вівсянки на сніданок. Подумки жінка вже готувала себе до нового дня, який обіцяв бути не менш важким і напруженим, ніж ця безсонна ніч.