Для його дівчини гроші, принаймні за її палкими словами, не мали жодного значення — вона постійно повторювала, що кохає його за щирість, доброту і що її батьки обов’язково приймуть його в свою родину. Проте страх бути знехтуваним, висміяним або просто непоміченим не відпускав хлопця ні на мить. Вони вже серйозно планували весілля, і благословення цих поважних людей було критично важливим для їхнього спільного майбутнього та спокою.
Добігаючи до елітного ресторану «Золотий Каштан», Олександр відчув, як серце буквально вискакує з грудей від фізичного навантаження та нервового напруження. Дихання стало важким, переривчастим і зі свистом виривалося з легень. Його світла сорочка, яку він так ретельно і довго прасував ще вдосвіта, тепер неприємно, липко і холодно прилипла до спини від поту. Озирнувшись на дзеркальні вітрини закладу, він з жахом усвідомив, що виглядає зараз не як перспективний і охайний наречений, а як загнаний, змучений кур’єр, що ледь тримається на ногах від липкої київської спеки.
Він миттєво зрозумів: йому життєво необхідно зупинитися хоча б на пару хвилин, перевести подих у тіні, витерти піт із чола і бодай трохи заспокоїти тремтіння в руках, перш ніж з’являтися перед очима майбутніх родичів у головній залі під світлом кришталевих люстр.
І саме в цей момент, коли він гарячково шукав очима затишне місце для перепочинку, його погляд випадково впав на непримітну бічну хвіртку, що була надійно схована за густими декоративними насадженнями та плющем. Вона вела на літню терасу закладу, подалі від парадного входу. У пам’яті раптом яскравим, тривожним спалахом виринули слова тієї дивної незнайомки на зупинці: «Не йди через центральні двері».
Може, це і було те саме пророцтво, до якого варто дослухатися, аби не зганьбитися своїм виглядом? Не маючи бажання випробовувати долю і просто щоб отримати хвилину спокою в густій тіні дерев, Олександр обережно штовхнув бічну хвіртку. Вона відчинилася майже беззвучно, і він ступив на територію тераси, миттєво сховавшись за велетенським декоративним вазоном із розлогою, густою пальмою.
Він намагався дихати максимально повільно, ледь чутно, майже втискаючись спиною у шорстку поверхню прохолодної цегляної стіни будівлі, яка ще зберігала нічну свіжість у глибокому затінку. І саме в цей момент, ніби за якимось лиховісним сценарієм невидимого режисера, важкі скляні двері ресторану рвучко, зі свистом відчинилися. На терасу, миттєво обдавши повітря навколо густим ароматом дорогого елітного тютюну та вишуканих, важких парфумів, вийшла пара середнього віку.
Вони зупинилися буквально за метр від його схованки, вирішивши, очевидно, викурити по сигареті перед початком урочистого застілля. Олександр із полегшенням, що межувало з гострим нападом паніки, зовсім припинив дихати, заціпенівши від усвідомлення того, що за густим, розлогим листям пальми його досі не помітили. Потроху він почав заспокоюватися, хоча серце все ще гупало в ребра, сподіваючись, що ця випадкова перерва триватиме недовго і вони незабаром підуть геть.
Того літнього дня у приміщенні елітного «Золотого Каштана» на повну, майже на межі можливостей, гули потужні кондиціонери, створюючи всередині залів ідеальну, майже морозну прохолоду. Проте, інтенсивно виводячи тепло назовні, вони видували розпечене, сухе гаряче повітря прямо на територію тераси.
Коли пара вийшла на перекур, вони не захотіли відходити далеко від прочинених дверей, звідки приємно й тонко тягнуло рятівним холодком, і зупинилися якраз біля декоративної дерев’яної діжки з пишною пальмою. Вони завели розмову, абсолютно, ні на йоту не підозрюючи, що всього за кілька десятків сантиметрів від них, за щільною зеленою завісою, ховається жива людина, яка мимоволі перетворилася на небажаного шпигуна.
Сашкові відразу, на якомусь глибокому підсвідомому рівні, не сподобалася сама манера спілкування цих двох людей. Вони поводилися занадто владно, самовпевнено, розмовляли різко, короткими фразами і збуджено жестикулювали доглянутими руками, на яких виблискували дорогі годинники та персні. Хлопець за своєю природою терпіти не міг конфліктів, гучних розбірок і зазвичай намагався всіма силами уникати будь-яких гострих чи скандальних ситуацій. Він чітко розумів, що ці люди не знають про його присутність, але їдкий, солодкуватий і нудотний тютюновий дим, який вони випускали прямо в його бік, серйозно заважав дихати, лоскотав у горлі і змушував очі сльозитися.
Олександр почувався вкрай некомфортно, ба навіть принижено в ролі мимовільного свідка, але його початкова ніяковість миттєво переросла у справжній, липкий і паралізуючий шок, коли розмова незнайомців раптом набула надто особистого, ба навіть моторошного характеру. Тепер молодому чоловікові було не просто ніяково — йому стало по-справжньому, до тремтіння в колінах страшно покинути своє укриття і виявити себе. Він боявся, що ця впливова, судячи з вигляду, пара підніме неабиякий галас, якщо побачить, що хтось сторонній підслуховував їхню таємну, явно не призначену для зайвих вух бесіду.
Ось так, затиснутий між стіною та пальмою, Олександр стал свідком діалогу, який мав назавжди, безповоротно змінити його життя. Жінка — бездоганно доглянута, з холодним, майже сталевим поглядом і масивними, кричущо дорогими золотими прикрасами — та її супутник, огрядний чоловік із підозріло-напруженим, червонуватим виразом обличчя, обговорювали свої темні справи з такою буденністю, від якої холола кров у жилах.
— Головне, щоб вона сьогодні зайвого не бовкнула, — процідила жінка з виразною ноткою роздратування у низькому, владному голосі. Її слова пролунали в нерухомому повітрі тераси, мов зловісне, фатальне попередження.
Пара заговорила про якусь дівчину, яку, на їхнє тверде переконання, потрібно було суворо, майже тотально контролювати, особливо в тому, що стосувалося вживання алкоголю. Жінка висловлювалася дуже категорично, навіть жорстко, не залишаючи місця для заперечень:
— Треба цьому хлопчику, її новому нареченому, прямо в лоб, без зайвих церемоній сказати: їй категорично, під жодним приводом не можна багато пити. Нехай стежить за нею цілодобово, це тепер його основний обов’язок і робота.