З подальших фраз, що кидалися між затяжками сигаретним димом, стало очевидно, що вони планували якось цинічно і безжально використати згаданого юнака. Вести його всліпу, немов слухняну маріонетку на тонких ниточках, призначивши на роль ідеального, зручного цапа-відбувайла для своїх майбутніх масштабних фінансових махінацій.
— Ми швиденько на нього всі ключові папери та акції переоформимо, зробимо фіктивним генеральним директором для звітності, — продовжувала жінка своїм рівним, крижаним тоном, від якого ставало морозно попри спеку. — Потягнемо так максимум пів рочку, поки все не закриємо і не виведемо активи, а потім купимо їм путівку кудись подалі, щоб очі не муляли і хвости не тягнулися. Наприклад, у той закритий віп-комплекс у Карпатах, про який ми домовлялися. Гори, дикі ліси, стрімкі скелі, де навіть мобільний зв’язок не ловить… А там, знаєш, нещасний випадок. З ким не буває на екстремальному відпочинку? Туристи часто губляться, спотикаються або просто падають у прірву через власну необережність.
Вона розробляла цей жахливий, холоднокровний сценарій із такою буденною байдужістю, ніби йшлося про звичайну закупівлю господарських товарів у супермаркеті. Її партнер, здавалося, був трохи напружений від такої тривалої перспективи очікування і запропонував свою, ще більш радикальну та швидку альтернативу:
— А може, все-таки прямо під час весільної подорожі це зробити, а? Навіщо тягнути цілих пів року і щодня ризикувати викриттям? Мені ці «хвости» в бухгалтерії та запити з податкової зараз уже просто поперек горла стоять, треба чистити все негайно і назавжди.
Жінка на мить глибоко замислилася, повільно затягнулася міцною сигаретою, випускаючи довгу тонку цівку диму в небо, і, нарешті погоджуючись із жорсткою логікою чоловіка, з цинічною, майже невловимою посмішкою додала:
— Ну, в принципі, ти правий. Можна йому і такий «подаруночок» влаштувати одразу після весілля. Дочка сама ж казала, що він просто наївний дурник, романтик без жодної копійки за душею і без роду-племені. От і подивимося, наскільки довго він зможе бути «щасливим» у нашому колі.
Тим часом Олександр, який стояв за пальмою, затамувавши подих, не вірив власним вухам. Його мозок відчайдушно відмовлявся сприймати почуте як об’єктивну реальність. Він уважно, до болю у вухах, прислухався до кожного звуку, вловлюючи найменші інтонації їхніх голосів, намагаючись запам’ятати кожне слово. Його охоплював зростаючий, паралізуючий і нудотний жах від усвідомлення того, що якась абсолютно невинна людина зовсім скоро стане жертвою цієї безжальної, добре змащеної злочинної машини. Серце хлопця просто завмерло, а по спині, попри нестерпну липку спеку на терасі, побіг справжній крижаний піт.
Невдовзі жінка та чоловік нарешті докурили, ретельно загасили недопалки в кришталевій попільничці, поправили одяг і попрямували назад до зали з кондиціонерами, залишивши по собі лише стійкий запах дорогого тютюну та передчуття біди.
«От же ж не пощастило комусь потрапити в такі професійно розставлені тенета, — здригнувшись усім тілом, подумав Сашко, обережно виходячи зі своєї тісної схованки. — Не хотів би я ні за які скарби світу опинитися на місці цього наївного хлопця, якого вони вже поховали».
Він подумки, майже рефлекторно подякував долі за те, що його присутність залишилася непоміченою, дістав хустинку, аби ретельно витерти піт із обличчя, натягнув на себе найщирішу, найпривітнішу і найспокійнішу посмішку, на яку тільки був здатний у такому стані повного внутрішнього розгрому, і нарешті відчинив центральні скляні двері, що вели з тераси до головної зали ресторану.
Але як тільки Олександр пройшов залу і підійшов до великого, пишно прикрашеного замовленого столика в кутку, де вже зібралися друзі та родина його нареченої, його охопило відчуття повного, абсолютного фізичного паралічу. На мить він навіть онімів, відчувши, як підлога під ногами раптом стала хиткою, а земля буквально почала йти з-під ніг у чорну прірву. За столом, привітно й лагідно усміхаючись йому назустріч, сиділи його майбутні тесть і теща.
Усе б нічого, але ж саме вони… саме ці двоє поважних людей усього хвилину тому стояли на терасі поруч із ним і абсолютно холоднокровно, буденно обговорювали свій кривавий, підлий злочинний план! А тією самою жертвою, тим «наївним дурником», якого вони з таким цинізмом збиралися відправити в далекі Карпати на вірну, заздалегідь сплановану і швидку смерть, очевидно, мав стати саме він — Олександр.
«О, Боже мій… цього просто не може бути… це якийсь жахливий сон», — промайнуло в голові Сашка, поки він відчайдушно намагався не знепритомніти прямо на очах у гостей. Його свідомість до останнього відмовлялася приймати цю страшну, абсурдну і смертельну реальність.