У цей доленосний момент його кохана Іра буквально сяяла найщасливішою у світі усмішкою, яка тепер здавалася Олександру зловісною маскою. Вона миттєво підхопилася зі свого м’якого крісла, підбігла до нього і, пахнучи солодкуватими, нудотними парфумами, радісно й міцно взяла за руку, представляючи Олександру своїх батьків — Віктора Павловича та Олену Миколаївну.
Сашко почувався так, ніби його силоміць, без жодного шансу на порятунок, кинули в залізну клітку з голодними, досвідченими хижаками, які лише на коротку мить затамували подих перед вирішальним стрибком. Він ніяково, майже механічно посміхався у відповідь, тиснув суху, міцну й холодну руку майбутньому тестю і на повному автоматі відповідав на чергові ввічливі, але порожні запитання. Внутрішньо він усе ще гарячково, до болю у скронях, перетравлював ту страшну, крижану розмову, яку щойно підслухав на терасі.
Сім’я його дівчини на перший погляд здавалася бездоганною картинкою з дорогого глянцевого журналу про життя столичної еліти. Вони поводилися напрочуд привітно, навіть вишукано лагідно, що тепер викликало в Сашка лише напад нудоти. Майбутня теща, Олена Миколаївна, раз у раз поправляючи своє масивне золоте кольє, що виблискувало під люстрами, робила йому вишукані компліменти щодо його бездоганної вихованості, скромності та охайності.
Батько Іри, Віктор Павлович, тепло й по-батьківськи усміхався, щиро демонструючи всім присутнім своїм виглядом, що він цілком і повністю задоволений вибором своєї єдиної та улюбленої доньки. Сама же Іра виглядала як невинне, чисте янголятко, яке злегка зніяковіло від такої надмірної уваги та несподіваної прихильності впливових родичів до її скромного, небагатого обранця.
Проте, незважаючи на справжню, паралізуючу паніку, що вирувала і клекотіла десь глибоко всередині, Олександр, який з самого дитинства звик покладатися лише на власні сили та гостру інтуїцію, вирішив за будь-яку ціну не показувати свого смертельного замішання. Жоден м’яз на його обличчі, що раптово стало мертвотно-блідим, не здригнувся під прицілом їхніх уважних, вивчаючих очей. Він зібрав усю свою волю в залізний кулак, налив собі по самі вінця прохолодної мінеральної води, щоб бодай трохи вгамувати спрагу в пересохлому від шоку горлі, і почав невимушено, майже природно жартувати.
Він легко, наче професійний актор на підмостках театру, підтримував порожню світську бесіду, обговорюючи найдрібніші деталі майбутнього пишного весілля. Хлопець буквально зі шкіри геть ліз, аби створити приємне враження і підтримати легку, святкову атмосферу за цим столом, що нагадував йому ешафот. Йому було життєво необхідно — це було питання його фізичного виживання — приховати навіть найменший натяк на те, що він уже знає їхню страшну, брудну та смертельну таємницю. Гра ставалася все цікавішою, складнішою і смертельно небезпечною з кожною хвилиною. Щоправда, єдиною ціною в цій витонченій грі було його власне життя, яке ці люди вже встигли оцінити у кілька підписів на фінансових бланках.
І ось, нарешті, Іра та її коханий Олександр «офіційно» і з великим пафосом поділилися радісною новиною з батьками про свій швидкий шлюб. Хоча, як тепер із пекучою гіркотою розумів хлопець, батьки і так усе чудово знали заздалегідь, адже самі зрежисували цей спектакль. Цей шлюб для них був не романтичним фіналом щирого кохання двох молодих людей, а лише першим, суто технічним пунктом у їхньому холоднокровному й цинічному кримінальному бізнес-плані.
Батько Іри, Віктор Павлович, взявши ініціативу у свої важкі, владні руки, урочисто, під мелодійний дзвін кришталевих келихів, оголосив, що він як голова заможної родини бере на себе абсолютно всі фінансові витрати з організації незабутнього медового місяця. Він із широкою, хижою посмішкою запропонував відправити молодят до елітного, закритого гірського комплексу «Кришталева Смерека», про який Сашко раніше був чув лише в рекламі для мільйонерів.
Олена Миколаївна, бездоганно зігравши роль турботливої, люблячої та розважливої матері, лагідно й ніжно поклала руку на плече доньки, ніби заспокоюючи її від зайвих хвилювань:
— Ні, Вітю, давай не будемо так сильно поспішати. Нехай спочатку діти спокійно, без метушні облаштуються у своїй новій власній квартирі, яку ми їм подаруємо на весілля. Ми купимо їм гарне, просторе житло в престижному районі, вони обживуться, звикнуть один до одного в побуті, а вже через місяць-другий поїдуть у свою романтичну подорож у гори. Навіщо такий зайвий поспіх у таких важливих справах?
Іра була просто в нестямі від щирого захвату від такої неймовірної, майже казкової щедрості своїх батьків. Майже підстрибуючи на стільці від радості, вона нахилилася до самого вуха Сашка і гаряче, збуджено прошепотіла, що вона завжди, кожною клітиною свого тіла відчувала — батьки обов’язково полюблять його таким, яким він є, за його чесність та чисту душу.
Олександр, почувши ці слова, за логікою речей мав би почуватися на самому сьомому небі від щастя — власна квартира в центрі Києва, розкішний відпочинок у Карпатах, кохана дівчина поруч. Але зараз його шкіру вкривали дрібні крижані сироти, попри приємну прохолоду кондиціонерів у ресторані. Від однієї лише думки про те, що саме заздалегідь мало статися з ним серед глухих, диких гірських лісів та стрімких скель під час їхнього омріяного «медового місяця», кров у його жилах буквально холонула, перетворюючись на лід.
Наступного дня пара, як і було заплановано раніше, попрямувала до столичного відділення ДРАЦС, щоб офіційно подати заяву про реєстрацію шлюбу. Олександр щосили намагався здаватися веселим, безтурботним і закоханим нареченим, але в його серці в цей час вирував справжній чорний ураган відчаю. Йому було нестерпно боляче, майже фізично важко прийняти той жахливий факт, що його Іра, його ніжна Іра, може бути зовсім не тією людиною, за яку вона себе видавала всі ці щасливі місяці. Чи була вона теж частиною цього цинічного плану вбивства? Чи її просто використовували втемну так само жорстоко, як і його самого?
Але хлопець твердо, раз і назавжди вирішив не давати себе скривдити і не стати слухняною, німою жертвою. Він морально, крок за кроком підготувався до того, що йому доведеться зіграти цю роль до самого переможного або фатального кінця. Треба було ретельно, не виказуючи жодних зайвих емоцій чи підозр, готуватися до весілля, щоб не викликати у цих досвідчених хижаків навіть найменшої тіні сумніву щодо своєї необізнаності.
Після того, як заповітну заяву було нарешті подано і заповітну печатку поставлено, Сашко вирішив не святкувати цю подію гучно. Натомість він спокійно повідомив Ірі, що має терміново зустрітися зі своїм старим шкільним другом, аби детально обговорити майбутню парубоцьку вечірку. Дівчина з непідробним захопленням підтримала цю ідею, заявивши, що вона теж негайно збере всіх своїх подруг на грандіозний, незабутній дівич-вечір.
Розділившись біля входу в метро, вони розійшлися по своїх справах. Олександр справді планував парубоцьку вечірку, але трохи згодом і в зовсім іншому складі. Зараз йому була потрібна термінова, максимально конфіденційна зустріч із тим самим другом дитинства. Річ у тім, що його найкращий друг Максим працював не будьким, а кадровим оперативником у Департаменті стратегічних розслідувань. Сашко твердо, попри смертельний страх, вирішив з’ясувати, хто ж насправді виявиться тим самим «наївним дурником» у цій кривавій та брудній грі.