Під час зустрічі в затишному, напівпорожньому пабі на Подолі, де запах старого дерева та хмелю зазвичай налаштовував на приємні спогади, Олександр виклав Максиму все як на духу. Його голос, зазвичай спокійний і впевнений, тепер раз у раз зривався, а пальці нервово стискали холодний келих. Він у найдрібніших деталях переказав ту моторошну, цинічну розмову, яку випадково, за велінням долі, підслухав за пишною пальмою на терасі ресторану.
Сашко не просто ділився підозрами — він благав друга, користуючись його службовим становищем, зв’язками та доступом до закритих баз даних МВС, «пробити» цю ідеальну з виду сімейку. Він хотів знати кожну брудну пляму на їхній бездоганній репутації, бо тепер категорично, на рівні інстинкту, не хотів мати з цими людьми нічого спільного.
Проте Максим, як досвідчений оперативник, що за роки служби в Департаменті стратегічних розслідувань бачив чимало людського бруду та витонченої жорстокості, вислухавши цю плутану, емоційну сповідь, миттєво змінився в обличчі. Його погляд став гострим, професійно холодним, а постава — напруженою. Він рішуче, не допускаючи заперечень, порадив Сашкові в жодному разі не поспішати зі скасуванням весілля і, що найважливіше, не виказувати свого страху чи обізнаності жодним жестом. Максим пояснив, що для слідства це унікальний шанс: якщо Олександр продовжить бездоганно грати роль закоханого, наївного нареченого, вони зможуть виманити цих хижаків із лігва і спіймати їх на гарячому, довівши їхню провину в суді.
І ось наступного вечора, коли Сашко сидів у своїй скромній орендованій квартирі, де кожен звук за вікном тепер здавався кроками переслідувача, у тиші кімнати різко пролунав телефонний дзвінок. Це був Максим. Його зазвичай стриманий голос зараз звучав вкрай напружено, майже тривожно. Він наполягав на негайній зустрічі, як він висловився, «для надзвичайно важливої і абсолютно не телефонної розмови». Відчувши непідробну загрозу в тоні друга, Олександр, не гаючи ні хвилини, вибіг із дому.
Вони зустрілися у віддаленій, майже порожній кав’ярні на самій околиці міста, де в цей пізній час не було відвідувачів. Це було ідеальне місце для того, щоб поспілкуватися без найменшого ризику бути почутими чи зустріти когось зі спільних знайомих. Максим не став витрачати час на вступ і почав одразу з приголомшливих, по-справжньому шокуючих фактів, від яких у Сашка потемніло в очах.
Він розповів, що респектабельна і поважна сім’я Ірини вже досить давно перебуває під пильним наглядом правоохоронних органів. Під ідеальним, легальним прикриттям благополучного підприємства з виробництва напівфабрикатів «Столичний Смак», продукцію якого купували тисячі киян, вони організували масштабний, розгалужений канал для контрабанди та збуту нелегальних хімічних препаратів і заборонених речовин. Поки що це були лише оперативні розробки та агентурні дані, адже родина діяла надзвичайно професійно, замітаючи всі фінансові сліди через складну мережу підставних фірм-одноденок та іноземних рахунків.
Олександр сидів блідий як полотно, не в силах підняти чашку з кавою. Він до останнього сподівався, що підслухане на терасі було якимось непорозумінням, але Максим, знизивши голос до ледь чутного шепоту, додав ще одну, найбільш моторошну деталь цієї кривавої історії.
Виявляється, його ніжна й кохана Іра раніше вже була офіційно заручена з іншим юнаком. Але цей хлопець кілька місяців тому раптово і безслідно зник. Він ніби розчинився у повітрі посеред галасливої столиці. І сталося це якраз через кілька тижнів після того, як вони так само радісно подали заяву до ДРАЦСу. Ірина тоді, професійно пускаючи сльози, розповідала всім знайомим, що підозрювала його у зраді і що він, мовляв, просто злякався відповідальності перед її багатим батьком і втік із якоюсь іншою жінкою за кордон.
Сашко залишився сидіти за столиком, не в змозі вимовити бодай слово. Його мозок гарячково аналізував отриману інформацію, вибудовуючи логічні ланцюжки. Він розумів, що йому потрібно буде прийняти найважливіше рішення у своєму житті, від якого залежатиме, чи побачить він наступний світанок.
Той попередній хлопець… Він теж був звичайним, бідним юнаком, вихідцем із простої родини. Його виховувала лише старенька, хвора бабуся в невеличкому віддаленому селі на Житомирщині. І раптом цей хлопець безслідно зникає, залишаючи розкішне майбутнє та впливову наречену. Це викликало безліч запитань у слідства, але не в суспільства. Здавалося б, навіщо йому було тікати від такого неймовірного везіння?
Як і у випадку з тим нещасним колишнім нареченим, у Олександра теж не було за спиною великої та впливової родини, яка могла б у разі його зникнення підняти на ноги пресу та вимагати правди від генеральної прокуратури. Його батько помер, коли Сашко був ще дитиною, а старенька мати, що тихо жила в райцентрі, навряд чи змогла б бодай чогось добитися в столичних кабінетах.
Пазл складався в ідеальну, логічну, але абсолютно жахливу картину. Схоже, що ця «мила» сімейка цілеспрямовано обирала для своєї доньки женихів-одинаків, у яких не було міцних родинних зв’язків та захисту. Багатій родині Іри всі вірили на слово, і ніхто навіть не припускав, що зникнення простого хлопця пов’язане з їхнім чистим бізнесом. Люди лише пліткували про «невдячного втікача», а той хлопець і досі офіційно вважався зниклим безвісти, хоча Максим дав зрозуміти: живим його більше ніхто не побачить.
Того ж вечора Максим від імені свого керівництва офіційно запропонував Олександру таємну співпрацю. Вони просили його стати їхніми «очима та вухами» всередині цієї злочинної структури. Справа була надзвичайно небезпечною, але тепер на кону стояло вже не просто викриття банди, а його власне виживання.