Уже згодом, озираючись назад на цей жахливий день, Тарас чітко розумів: тоді йому варто було на ходу вигадати будь-який, нехай навіть найбезглуздіший привід, щоб виправдати раптову появу Катерини у їхній квартирі. Треба було негайно, силоміць вивести її на сходи, а вже потім спокійно, наодинці в усьому зізнатися Юлії. Але він цього не зробив. Він просто завмер, наче паралізований. Тарас дозволив цій абсурдній ситуації поглинути себе з банальною, жахливою невідворотністю, подібно до того, як штормова хвиля затягує на дно маленьку тріску.
І його боягузливе невміння контролювати ситуацію призвело до катастрофічних наслідків. Катерина не стала мовчати. Вона нахабно, дивлячись Юлії просто в очі, виклала все: і навіщо прийшла, і що пропонує Тарасові. Юлія, звісно ж, була в абсолютному шоці! Пакет із тістечками ледь не випав з її рук. Але вона швидко оговталася, не залишилася в боргу і крижаним тоном наказала непроханій гості забиратися геть. А потім додала ще дещо, від чого Тарасові стало по-справжньому страшно.
— Справа навіть не в тому, що Тарас — мій законний чоловік, — сказала вона. Юля намагалася триматися гордо, випростала спину, але її голос зрадливо здригнувся. — Він мені ніби й не чоловік зовсім уже довгий час… Я іноді сама гірко шкодую, що взагалі вийшла за нього заміж! Але це — мій дім. А ти зараз до істерики лякаєш дитину! Іди геть… Негайно забирайся звідси!
Гучно хмикнувши, Катя підвелася з-за столу. Вона одягла плащ і пішла, але наостанок кинула на Тараса такий багатозначний, промовистий погляд, який ніби кричав: “Ти сам чудово розумієш, який єдиний правильний вибір маєш зробити!” Двері грюкнули.
А він залишився один. З дружиною, що палала від справедливого обурення та болю, і з маленьким сином. У Маркуся все те, що відбулося — хоча, здавалося б, що міг зрозуміти шестирічний малюк? — викликало справжню істерику. Хлопчик кинув на підлогу коробку з конструктором, розридався так, що не міг вдихнути повітря, і ніяк не міг зупинитися.
— Усе добре, мій хлопчику, усе добре, — Юлія миттєво опустилася перед ним навколішки, обіймаючи за тремтячі плечі. Вона лагідно, хоч і крізь власні сльози, усміхнулася малюкові. — Не плач, моє сонечко! Ну чого ти так злякався, га? Ти ж он який у нас уже великий і хоробрий — навіть без нічника спиш! А тут що трапилося?
— Я не знаю… — голосно шмигаючи носом і ховаючи обличчя на її плечі, відповів Марко. — Вона дуже зла, ця тьотя Катя! Вона зовсім-зовсім не схожа на маму…
— Давай-но ми зараз підемо вмиємося, носик витремо, — ніжно туркотіла Юлія, піднімаючись і ведучи дитину до ванної кімнати. Проходячи повз Тараса, вона кинула на нього такий колючий, сповнений презирства погляд, який без слів казав: “Навіть не лізь. Мені зараз не до тебе”.
Потім Юлія відвела хлопчика назад на кухню, де напоїла солодким ромашковим чаєм і нагодувала свіжим супом. Коли Марко трохи заспокоївся, вона відвела його до дитячої кімнати, вкрила пледом, увімкнула улюблений мультфільм і нарешті повернулася на кухню до чоловіка.
— Схоже, нам треба дуже серйозно поговорити, — вимовила вона абсолютно безбарвним, мертвим голосом, сідаючи навпроти нього.
— Треба, — Тарас важко ковтнув сухий клубок у горлі.
Боже, він віддав би зараз усе на світі за машину часу! Щоб повернутися на годину назад і просто не відчиняти двері квартири. Ось тільки… Його свідомість усе ще продовжувала гризти нав’язлива думка: а що, як усе те, про що говорила сестра покійної дружини — це не просто маячня, а необхідність? Що, як це невідворотний поворот долі, якому він просто не має права опиратися?
І нарешті, Тарас розповів Юлії все. Абсолютно все, без прикрас і виправдань. Він відкрився їй у своїх таємних надіях, сумнівах, болісних розчаруваннях і страхах. А найстрашніше полягало в тому, що він наважився вимовити вголос найгірші слова.
— Мені здається, я справді не кохаю тебе, Юлю, — сказав він, дивлячись на свої зчеплені руки. — Ти занадто світла, занадто хороша людина, щоб я міг і далі брехати тобі про свої почуття… І тим більше, я не маю жодного морального права робити тебе нещасною в цьому шлюбі.