Вона дуже змінилася. І виглядала, хоч як це не дивно, навіть гірше і втомленіше, ніж під час їхньої останньої напруженої зустрічі в лікарняній палаті. Під очима залягли темні тіні, а колись ідеальне каре виглядало трохи неохайним.
— Усе так несподівано, — знову натягнуто всміхнулася вона, знімаючи плащ і кидаючи швидкий погляд по сторонах. — Розумієш, у моєму житті дещо сталося… Дуже важливе. Ми можемо поговорити віч-на-віч?
— Так, звісно, ходімо, — почуваючись так, ніби він знову опинився в якомусь сюрреалістичному сні, Тарас провів її на кухню.
Він, як гостинний господар, запропонував їй на вибір каву чи чай. Поставив на стіл вазочку з шоколадними цукерками, але тут же схаменувся і вибачився — згадав, що Віка (а отже, мабуть, і Катя) мала страшну алергію на шоколад. Потім навіть запитав, чи вона не голодна з дороги — саме перед її приходом він поставив грітися свіжий борщ, який учора наварила Юля.
— Тарасе, постій! — вона раптом різко схопила його за руку і зазирнула просто у вічі своїм пронизливим поглядом. — Я повинна тобі дещо розказати… Це важливо.
І виявилося, що з часу їхнього прощання на курорті в житті Катерини сталася ціла низка драматичних подій. Вона майже вийшла заміж за заможного чоловіка, але потім в останню мить скасувала весілля. Причиною стало те, що наречений категорично відмовився миритися з важким медичним діагнозом, який лікарі раптово поставили Каті. І цей страшний для будь-якої жінки вердикт по суті означав одне: вона ніколи не зможе мати власних дітей. Надія на материнство згасла назавжди.
— Я тільки зараз зрозуміла, як страшенно помилялася! — схлипуючи, емоційно говорила Катя, стискаючи його пальці. — Я клянусь тобі, я щиро раділа, коли через знайомих дізналася, що ти одружився! Думала, ми просто підемо своїми шляхами і будемо щасливі по-своєму, розумієш? Але потім… коли моє життя так зламалося… я усвідомила, як сильно помилялася із самого початку! Те, що ми тоді випадково зустрілися на пляжі… Це ж був знак! Ти мав рацію! Потрібно було одразу це зрозуміти! Але ж зараз іще не пізно, Тарасе, скажи, що не пізно!
Катерина все говорила й говорила, ковтаючи сльози… І зрештою її монолог звівся до однієї шокуючої пропозиції: Тарасові варто було б одружитися саме з нею, а не з Юлією! І для цього йому потрібно якнайшвидше розлучитися. Тоді вона, Катя, зможе стати для маленького Маркуся найкращою, найріднішою мамою у світі. На її думку, це був єдиний правильний, логічний вихід, адже генетично вона — його найближча родичка після батька! Вона — це майже Віка.
Тарас сидів на стільці, просто паралізований цим емоційним напором. Але найстрашніше було інше: десь у глибині душі він раптом відчув, що в божевільних словах Катерини є своя химерна правда і залізна логіка! “А чи можливо таке, — гарячково пульсувала думка, — що мені й справді потрібно розлучитися з нелюбою жінкою і спробувати побудувати сім’ю з тією, яка носить обличчя моєї Віки?”
І саме в цю напружену, вирішальну секунду у вхідних дверях голосно зашурудів ключ. Це повернулися з прогулянки Юлія та маленький Марко.
— А ось і ми-и! — радісно пролунав із коридору дзвінкий голос Юлі. — Ми тут у кондитерську “Солодка мить” зайшли, взяли твоїх улюблених еклерів! І ще новий конструктор купили… Будемо зараз усі разом, із татом збирати, правда, Марку?
Юлія, роззуваючись на ходу, і Саша, тримаючи в руках яскраву коробку, зайшли на кухню. І наче вкопані зупинилися на порозі. Тарас різко підскочив з-за столу, відчайдушно, до болю в скронях міркуючи, що ж зараз сказати!