Максим не глянув на неї, коли вона сіла поруч. Він не зронив ні слова в машині дорогою додому. Він навіть не обернувся, коли відчинив вхідні двері їхнього будинку і пройшов усередину першим, залишивши її на порозі, ніби вона була порожнім місцем.
Піднявшись до спальні, Олена інстинктивно взяла телефон і завмерла. Додаток “Першого Столичного Банку” вибив її з системи. Вона спробувала зайти — пароль змінено. Олена перевірила сповіщення: Apple Pay був деактивований, а її ім’я видалено зі списку довірених осіб для всіх сімейних рахунків. Вона оновила сторінку раз, потім вдруге.
Помилки не було. Максим заблокував усе.
Її груди болісно стиснулися, коли вона зайшла до спальні.
— Максе? — її голос був тихим, але вона змусила його звучати рівно. — Щось сталося з рахунками?
Він навіть не відірвав погляду від свого смартфона.
— Тобі більше не потрібен доступ до них.
Усередині все обірвалося.
— Але ж… я оплачую продукти, витрати на дім, рахунки…
— Тепер ти цього не робиш, — він недбало кинув телефон на тумбочку. — Ти витрачаєш забагато. Робиш дурні покупки. Я вирішую цю проблему.
Горло здавило спазмом.
— Я нічого не витрачаю. Максе, я вже місяцями не купувала нічого для себе.
Він байдуже знизав плечима.
— Це не має значення. Тобі не потрібні гроші. Принаймні, на щось важливе.
Олена судомно вчепилася пальцями у край свого светра.
— Ти повністю відрізав мене від коштів.
— Так буде простіше, — сухо відрізав він. — Менше стресу для нас обох.
Він пройшов повз неї, прихопивши подушку з ліжка. Серце Олени пропустило удар.
— Куди ти?
— У гостьову кімнату, — Максим навіть не озирнувся. — Мені потрібна тиша.
Двері за ним гучно зачинилися. Олена залишилася стояти посеред порожньої кімнати, і тиша тиснула на неї так сильно, що було важко дихати. У голові досі лунало його ранкове: “Ти нікчема”. Це повторювалося в її свідомості, як мантра. Та сама отруйна мантра, в яку ти починаєш вірити, навіть коли знаєш, що це брехня.
Вона сіла на край ліжка, її руки дрібно тремтіли. Олена намагалася дихати повільно, але груди здригалися від стриманих ридань. Цієї ночі будинок здавався надто величезним. Кожна кімната була наповнена відлунням слів, які вона не мала права сказати вголос.
Кілька годин потому, спустившись на перший поверх за склянкою води, вона почула голос Максима. Він лунав крізь прочинені двері його кабінету. М’який. Спокійний. Майже ніжний. Він явно говорив не з нею.
— Ти єдина людина у світі, яка мене розуміє, — тихо муркотів він у трубку. — Так… Боже, як би я хотів зараз бути з тобою.
Олена завмерла на місці. З динаміка приглушено, але дуже чітко пролунав жіночий голос, сповнений кокетства. Максим тихо розсміявся — щиро, так, як він уже давно не сміявся поруч із дружиною.
— Не переймайся, вона нічого не зробить, — почула Олена його зневажливий тон. — Вона взагалі навряд чи помічає, коли я вдома.
Олена відсахнулася, затамувавши подих. Вона втиснулася спиною в холодну стіну коридору, боячись, що він побачить її тінь. Пульс бився так шалено, що в очах потемніло.
Коли вона нарешті знайшла в собі сили піднятися сходами назад, її ноги були немов ватяні. Вона сіла на підлогу біля ліжка, так і не наважившись лягти в нього. Вона просиділа так до ранку, обхопивши себе руками, які ніяк не могли перестати тремтіти.
Вранці, коли Максим впевненою ходою зайшов на кухню, вона зібрала всі залишки волі, щоб заговорити.
— З ким ти розмовляв минулої ночі?
Він відповів не одразу. Спокійно налив собі кави, зробив ковток, прогорнув стрічку новин у телефоні. Коли він нарешті підняв на неї очі, у них була лише нудьга.
— Ми справді будемо починати ранок із цього?
— Ти був з кимось на телефоні, — Олена силоміць виштовхувала з себе кожне слово. — І ти… ти звучав таким…
— Яким? — різко перебив він. — Щасливим? Розслабленим? Може, це тому, що мені не доводилося вислуховувати твоє постійне ниття?
Її плечі напружилися.
— Я не нию.
— Ти постійно плачеш. Або скаржишся. Або дивишся на мене побитим собакою, ніби я корінь усіх твоїх проблем. Але насправді… — він тицьнув пальцем у її бік. — Проблема в тобі. Ти невпевнена в собі істеричка. Ти все вигадуєш. Я навіть не можу спокійно поговорити з колегами по роботі, щоб ти не перетворила це на дешеву драму.
Колегами по роботі. Ну звісно. Якби їй не було так боляче, вона б розсміялася йому в обличчя.
— Максе, — її голос зрадницьки зірвався. — Я ж чула…
— Ти чула те, що хотіла почути у своїй хворій голові! — рявкнув він. — Ось у чому твоя проблема. Ти сама створюєш конфлікти. Ти псуєш настрій. Ти просто висмоктуєш життя з усіх навколо.
Здавалося, кожне його слово відколювало від неї ще один живий шматок. Він схопив піджак і вийшов з дому, грюкнувши дверима. Будинок знову поринув у мертву тишу. Олена обійняла себе за плечі, намагаючись вирівняти дихання. Її груди боліли так сильно, ніби там не залишилося жодного живого місця, хоча цього ранку він її навіть не торкнувся.