Ірина кинула сумку на підлогу і перетнула кухню трьома швидкими кроками. Вона не запитувала, що сталося. Її натренований погляд миттєво вихопив і жовтуваті сліди на щоці Олени, і скутість у її позі, і той загублений, зламаний вираз очей, який сестра так відчайдушно намагалася сховати.
Вона мовчки притягнула Олену до себе. Олена навіть не усвідомлювала, що весь цей час затримувала подих, поки він не вирвався з неї хрипким риданням на плечі сестри. Вона вчепилася в Ірину, стискаючи тканину її куртки з такою силою, що побіліли кісточки пальців. Усе, що вона тримала в собі місяцями, нарешті прорвалося назовні.
— Усе добре, — тихо, але твердо прошепотіла Ірина, погладжуючи її по волоссю. — Я тут. Тепер я тут.
Олена хитала головою, захлинаючись сльозами.
— Я не повинна була дзвонити. Я не хотіла втягувати тебе в це пекло. Я просто… я просто більше не знала, до кого звернутися.
— Ти подзвонила єдиній правильній людині, — відрізала Ірина. — І я приїхала. Більше нічого не має значення.
Олена трохи відсторонилася, витираючи очі тильним боком долоні.
— Я не хотіла, щоб ти бачила мене такою.
Ірина уважно вивчала її обличчя. У її погляді не було жалю. Там було щось холодніше, гостріше — лють, яку вона з усіх сил намагалася тримати на повідку.
— Що він з тобою зробив? — голос Ірини був тихим, але різав як скло.
Олена здригнулася.
— Усе нормально. Я не хочу про це…
— Ні, Олю. — Ірина пом’якшила тон, але сталь нікуди не зникла. — Що сталося?
Олена завагалася і відвела погляд. Вона не могла дивитися сестрі в очі.
— Усе дуже погано. Гірше, ніж я зізнавалася навіть собі. Я думала, що зможу це виправити, але… — її голос зламався. — Він більше мене не хоче. Я знаю це. Я відчуваю це щодня. Він буває таким жорстоким, Іро. Він змушує мене почуватися порожнім місцем.
Щелепа Ірини напружилася.
Олена важко ковтнула.
— А його мати, Ганна… вона постійно повторює, що я повинна краще йому прислуговувати. Що проблема в мені. Мої батьки… — її плечі опустилися. — Вони сказали мені терпіти. Сказали, що Савицькі потрібні їм для порятунку бізнесу.
Ірина дивилася на неї, і її недовіра швидко перетворювалася на щось значно небезпечніше.
— Вони знали, що він так з тобою поводиться?
Олена не відповіла. Її мовчання було красномовнішим за будь-які слова.
Ірина повільно видихнула, повертаючи собі контроль.
— Ти більше не залишишся в цьому будинку сама, — безапеляційно заявила вона. — Тільки не після цього.
Олена швидко замотала головою, її очі розширилися від паніки.
— Ні! Ні, ти не розумієш. Якщо Максим дізнається, що ти тут… Це буде катастрофа. Я не можу робити ще гірше!
— Ти справді думаєш, що може бути гірше, ніж зараз? — тихо запитала Ірина.
Олена опустила погляд на свої руки, нервово перебираючи пальці.
— Я втратила дитину минулої ночі.
Ірина перестала рухатися. Перестала кліпати. Перестала дихати.
Олена не піднімала очей від підлоги, бо промовляти ці слова вголос було так само боляче, як роздирати свіжу рану, яку вона ще навіть не почала усвідомлювати.
— Я впала. Я благала його допомогти мені. Він… він не вийшов зі своєї кімнати. Я сама сіла за кермо і поїхала до клініки. — Її голос впав до ледь чутного шепоту. — Я пройшла через це зовсім сама.
Якусь мить Ірина мовчала. А коли нарешті заговорила, її голос був настільки спокійним, що це лякало.
— Він дозволив тобі втратити дитину самій?
Олена стиснулася, але кивнула.
Ірина зробила крок в один бік, потім в інший. Її руки інстинктивно стиснулися в кулаки — їй до болю хотілося щось розтрощити, але вона змусила себе зупинитися.
— Що ще, Олю? — запитала вона, знову ставши ідеально зібраною. Занадто зібраною. — Чого ти мені не кажеш?
Олена знову витерла очі.
— Він відрізав мене від усіх грошей. Перевів усе на свої рахунки. Він спить в іншій кімнаті. Він годинами розмовляє по телефону з якоюсь жінкою. Він навіть не дивиться на мене. Здається, ніби мене вже не існує.
Ірина перестала міряти кроками кухню.
— Олю, — повільно промовила вона. — Чому ти не сказала мені раніше?
— Бо в тебе своє життя, — прошепотіла Олена. — Твоя кар’єра в безпеці, твої контракти за кордоном. Я не хотіла, щоб ти бачила мене такою жалюгідною. Я не хотіла забирати тебе від того єдиного, що ти збудувала для себе.
Ірина підійшла впритул і взяла її за плечі.
— Ти моя сестра. Для мене немає нічого важливішого у світі.
Горло Олени знову здушило спазмом. Ірина озирнулася довкола, оцінюючи тиху напругу дорогого маєтку, ідеально чисті поверхні, ледь помітні синці на шкірі сестри.
— Він покинув тебе в такому стані і навіть не перевірив, чи ти жива.
Олена не знайшла в собі сил відповісти. Ірина обережно підняла її підборіддя, зазираючи просто в очі.
— Я більше не дозволю йому цього зробити. Я залишаюся.
Олена в паніці вчепилася в її рукав.
— Ні, ти не можеш! Якщо він дізнається…
— Не дізнається.
— Іро…
— Він не дізнається, — повторила Ірина твердіше. — Ти більше не сама.
Олена похитала головою.
— Я не хочу, щоб ти постраждала. Ти не знаєш, як працює ця родина. Ганна контролює кожен крок. Максим… Максим стає жорстоким без жодного попередження. Вони розчавлять тебе, якщо ти підійдеш надто близько.
На губах Ірини з’явилася холодна, позбавлена гумору посмішка.
— Хай спробують.
Олена заплющила очі.
— Будь ласка, не воюй з ним. Благаю. Я не переживу ще одного удару.
— Я тут не для того, щоб воювати з ним. — Голос Ірини пом’якшав. — Я тут, щоб захистити тебе.
Олена з полегшенням видихнула, безсило спираючись на плече сестри. Вона не розуміла, як Ірина може стояти так впевнено і спокійно, тоді як сама Олена відчувала, що ось-ось розвалиться на шматки.
Ірина обережно довела її до дивана у вітальні.
— Ти виснажена. Тобі треба поспати. Я буду поруч.