Ірина пішла за нею, розглядаючи стоси паперів, акуратні теки з іменами, цифрами та інструкціями, розкладені на довгому столі. Ганна сіла на чолі столу і простягнула їй аркуш.
— Вивчиш це напам’ять.
Ірина швидко пробігла очима по тексту.
— Чому вступ роблю саме я?
— Тому що Максим повинен виглядати ідеальним кандидатом на інвестиції, — відрізала Ганна. — А для цього йому потрібна підтримуюча, ідеальна дружина, яка не робить помилок на публіці.
Ірина підняла очі від паперу.
— Звучить так, ніби ви організували цей шлюб виключно заради політичних та бізнесових бонусів.
Ганна закам’яніла. Її пальці до побіління стиснули дорогу ручку.
— Звідки в тебе взагалі взялися такі дивовижні думки?
— Ви ніколи не приховували, наскільки для вас важлива репутація родини, — просто відповіла Ірина. — Цей шлюб вигідний вашій імперії.
Свекруха напружилася, явно вибита з колії такою відвертою прямолінійністю. Але перш ніж вона встигла знайти дошкульну відповідь, до їдальні увійшов Максим.
— Олено, ти принесла ту синю теку, яку я просив? — запитав він, сідаючи поруч із матір’ю.
Ірина подивилася йому прямо в очі.
— Ні. Ти не пояснив, що саме всередині і де вона лежить.
Максим кліпнув, знову збитий з пантелику. Олена ніколи так не розмовляла. Вона ніколи не ставила під сумнів його накази і не вимагала пояснень.
— Що на тебе сьогодні найшло? — роздратовано кинув він. — Ти намагаєшся спровокувати сварку?
— Ні, — відповіла Ірина. — Просто констатую факт.
Максим похитав головою, нервово потираючи скроню.
— Неймовірно. Ти не здатна впоратися навіть із базовими завданнями.
Ірина не здригнулася. Вона не опустила голову і не почала виправдовуватися. Саме в цей момент Ганна подалася вперед, примруживши очі, ніби намагалася розгадати складну головоломку, елементи якої ніяк не сходилися.
— Ти справді сьогодні якась інакша, — тихо, майже загрозливо промовила свекруха.
Ірина відповіла їй легкою, ввічливою усмішкою.
— Мабуть, я просто почала бачити речі чіткіше.
Ганні ця відповідь не сподобалася. Абсолютно.
Пізніше того ж дня, поки Максим і Ганна на підвищених тонах сперечалися у вітальні щодо логістики благодійного вечора, Ірина непомітно вислизнула до домашнього кабінету Максима. Вона діяла безшумно і швидко, перевіряючи шухляди столу з червоного дерева, поки не натрапила на заблокований сейф-кейс. Її навички з минулої роботи дозволили їй відкрити електронний замок менш ніж за хвилину.
Усередині були документи, яких вона очікувала, і дещо таке, від чого в неї перехопило подих. Фінансові угоди, чернетки про переведення активів, поправки до шлюбного контракту, які Максим почав готувати, але так і не завершив. Усе це вказувало на один очевидний факт: Олену ніколи не кохали. Її просто придбали, як вигідний актив.
Щелепа Ірини напружилася, коли вона відкрила наступну теку і завмерла. Це була написана від руки записка. Почерк Ганни. Лише для очей Максима:
“Частка Олени в “Ткаченко Інвест” буде недоступною, доки її не визнають психологічно нездатною керувати своїми справами. Якщо вона стане достатньо нестабільною, ти, як законний чоловік, зможеш подати запит на повне опікунство та контроль над її активами. Її історія звернень до клініки і нервові зриви стануть ідеальним доказом”.
Ірина невідривно дивилася на ці рядки, відчуваючи, як щось усередині неї остаточно обривається. Це була не просто жорстокість. Це не був просто емоційний аб’юз чи бажання самоствердитися. Це був рейдерський план. Холоднокровна, вивірена стратегія. А Олена була просто мішенню, яку готували до знищення.
Ірина повільно поклала папір на місце. Вона дихала глибоко і рівно, заганяючи шторм люті глибоко всередину. Олена не просто страждала в цьому шлюбі — її методично готували до усунення. Ірина з’явилася в цьому будинку вкрай вчасно. Її сестра була за кілька кроків від того, щоб назавжди зникнути за стінами приватної психіатричної клініки.
Ірина безшумно зачинила сейф, відновивши заводські налаштування замка. Повітря в кабінеті здавалося густим і задушливим, ніби самі стіни були просякнуті брехнею. Вона вийшла в коридор, ігноруючи тугий вузол, що затягнувся в шлунку.
Наближаючись до вітальні, вона почула приглушені голоси. Максим і Ганна говорили тихо, але в їхньому тоні відчувалася тривога.
— Вона за весь ранок ледь сказала два слова, — роздратовано шипів Максим, — але щось з нею не так.
Голос Ганни пролунав різко:
— Що саме “не так”?
— Вона дивилася мені прямо в очі! — майже вигукнув він. — Вона ніколи цього не робить.
Ірина завмерла в тіні за рогом.
— Вона заявила, що не принесла теку, бо я їй нічого не пояснив. Вона ставила під сумнів мої слова, мамо!
Ганна цокнула язиком.
— Можливо, вона нарешті вчиться тримати спину рівно.
— Ні, — прошепотів Максим, і в його голосі прослизнула невпевненість, якої Ірина раніше не чула. — Це щось інше. Вона поводиться дивно.
Ганна витримала довгу паузу.
— Дивно в якому сенсі?
Максим ще більше знизив голос.
— Так, ніби вона мене більше не боїться.
Тиша, що запала після цих слів, була важкою і липкою. Нарешті Ганна сухо констатувала:
— Страх — це єдине, що тримає її в рамках. Якщо він зникне, нам доведеться прискорити процес.
Ірина до болю стиснула кулаки.
Максим важко зітхнув.
— Вона знову зламається. Вона завжди ламається.