Звісно, у таких місцях він щоночі зустрічав безліч дівчат. Довгоногі красуні з пухкими губами, ідеальними професійними укладками та в брендових сукнях постійно привертали його вимогливу увагу. Проте далеко не всі вони відповідали його завищеним, майже нереалістичним стандартам. А ті одиниці, хто все ж проходив його суворий “візуальний кастинг”, готували для самовпевненого Тимура вкрай неприємний сюрприз.
Він дуже легко зав’язував нові знайомства, адже вмів бездоганно, чарівно посміхатися і сипати завченими, але ефектними компліментами. Дівчата, зачаровані його зовнішністю, охоче погоджувалися випити з ним по яскравому коктейлю за барною стійкою. Але щойно світська розмова переходила межу флірту і доходила до банальних, життєвих запитань, магія миттєво розсіювалася, як дим.
— А чим ти взагалі займаєшся в житті? Де працюєш, який у тебе бізнес? — кліпаючи довгими, густими віями, кокетливо питала чергова красуня, попиваючи свій напій.
— Я… зараз в активному пошуку себе і свого призначення, — намагався віджартуватися Тимур, ховаючи очі за келихом. — Розумієш, я людина масштабна, я не розмінююся на дрібниці чи роботу в задушливому офісі. Поки що тимчасово живу з батьками в центрі, на Печерську, шукаю справді гідний, прибутковий інвестиційний проєкт.
Щойно ці дівчата з бездоганною модельною зовнішністю чули, що цей дорослий красень ніде не працює, не має жодного власного житла чи автомобіля і спокійно сидить на шиї у своїх літніх батьків-пенсіонерів, їхній палкий інтерес згасав із космічною швидкістю. Вони раптом згадували про невідкладні справи, чимно вибачалися, поспішно посилалися на те, що їм терміново треба знайти свою подругу, і назавжди, безслідно розчинялися в густому, галасливому натовпі нічного клубу.
Кожного разу, коли чергове, здавалося б, таке багатообіцяюче побачення з тріском зривалося, Тимур розчаровано зітхав, сідав за барну стійку і замовляв собі ще один міцний коктейль. Він абсолютно, категорично не бачив жодної проблеми у власній персоні чи своєму способі життя. Натомість хлопець щиро обурювався і годинами скаржився своїм нечисленним друзям на те, що сучасний світ безнадійно зіпсувався.
— Їм усім від нас потрібні тільки гроші і спонсорство! — сердито бурмотів він собі під ніс, повертаючись під ранок на таксі до тихої батьківської квартири. — Жодну з цих пустих, меркантильних ляльок не цікавлять мої глибокі почуття, мій багатий внутрішній світ чи мої перспективи. Усі вони шукають лише готових, багатих спонсорів з товстими гаманцями!
Але одного дня примхлива фортуна нарешті вирішила йому посміхнутися. Сталося це абсолютно випадково. Тимур, знудившись від чергового порожнього, безглуздого дня, вирішив розважити себе і сходити на гучну прем’єру нового голлівудського блокбастера. Він обрав найелітніший кінотеатр міста — “Зоряна Сфера”, що розташовувався на верхньому поверсі одного з найдорожчих столичних торгових центрів.
Купуючи квиток у терміналі, він випадково повернув голову і звернув увагу на дівчину, яка стояла зовсім поруч, біля яскраво освітленої вітрини з карамельним попкорном. Вона була живим, ідеальним втіленням його найсміливіших чоловічих фантазій: висока, неймовірно струнка, як статуетка, з розкішним, доглянутим довгим волоссям та ідеальними, точеними рисами обличчя. На ній були дуже стильні, явно брендові речі, які сиділи просто бездоганно, підкреслюючи кожен вигин фігури. Вона теж любила красиве, розкішне життя — це чітко читалося в кожному її плавному русі, у тому, як вона тримала свій телефон і дивилася навколо.
Тимур миттєво увімкнув увесь свій накопичений шарм на максимум, підійшов трохи ближче і невимушено, з легкою посмішкою завів розмову. Дівчина виявилася напрочуд привітною і легко, без зайвої пихи пішла на контакт. Вони сиділи поруч у залі, а після закінчення сеансу вирішили не прощатися. Пара вирушила до затишної, дорогої кав’ярні “Ванільне небо”, де пили авторську каву, а потім ще дуже довго гуляли освітленим вечірнім Хрещатиком та алеями тихого Маріїнського парку.
Під час цієї романтичної прогулянки Каріна — саме так звали його нову, чарівну знайому — дуже охоче і відкрито розповіла про своє життя. Їй щойно виповнилося вісімнадцять років. До великого і галасливого Києва вона приїхала з невеличкого, сірого провінційного Конотопа, маючи у своїх кишенях лише величезні амбіції та одну палку мрію — назавжди підкорити цю столицю і залишитися тут. Зараз дівчина мешкала в тісному, галасливому студентському гуртожитку, ділячи кімнату з сусідками, і старанно навчалася в “Столичній Авіаційній Академії”, мріючи стати стюардесою міжнародних рейсів.