Того дня вони засиділися далеко за північ. Пили ароматний трав’яний чай, згадували безглузді й кумедні випадки з юності, коли весь світ здавався величезним дитячим майданчиком. Тоді, у свої наївні шістнадцять, дівчата свято вірили, що зустріти ідеального чоловіка і побудувати запаморочливу кар’єру — це найпростіша річ у світі, щось на кшталт походу за хлібом. Проте доросле життя виявилося грою з куди складнішими, а часом і жорстокими правилами.
Одразу після шкільного випускного їхні життєві шляхи почали стрімко розходитися, ніби течії різних річок. Доля майже одразу завдала Марті страшного, нищівного удару — вона раптово втратила обох батьків. Залишившись абсолютно самотньою у великому, холодному місті, дівчина вирішила не тонути у сльозах, а сховатися від пекучого болю в роботі та навчанні.
Вона чітко, до болю в скронях, усвідомила просту істину: тепер її майбутнє залежить виключно від неї самої, і допомоги чекати нізвідки. Марта стала справжньою фанаткою книг. Вона просиджувала ночі безперервно, вгризаючись у складні тексти підручників, зігріваючись лише міцною чорною кавою з улюбленої бабусиної чашки з відбитим краєчком, яка була єдиним містком у минуле.
Ця титанічна, виснажлива праця зрештою дала свої плоди. Вона блискуче, з найвищими балами, склала іспити й вступила до престижного київського університету в самому центрі, на Хрещатику. Диплом цього закладу був для неї не просто папірцем, а золотим ключем, що мав відчинити двері до найповажніших кабінетів столиці. Викладачі, зазвичай скупі на похвалу, відверто дивувалися її витримці, гострому розуму та майже чоловічій залізній дисципліні.
Олена ж мала зовсім інший старт, позбавлений високих амбіцій. У школі вона ніколи не хапала зірок з неба, перебиваючись із трійок на четвірки і не бачачи в цьому жодної трагедії. Про підтримку чи бодай спокій у родині годі було й мріяти — її батьки ледве зводили кінці з кінцями, намагаючись прогодувати ще трьох молодших дітей. У тій тісній квартирі завжди панував хаос, гамір і хронічний брак грошей на найелементарніше.
Тому, ледве отримавши атестат за дев’ятий клас, дівчина без вагань подала документи до звичайного кулінарного училища на Лук’янівці. Там її вчили правильно шинкувати капусту для борщу, розбирати м’ясо та смажити ідеальні котлети за ДСТУ. Хоча десь глибоко в душі, за сірими буднями, Олена завжди плекала мрію про щось значно масштабніше і красивіше, ніж задушливі запахи шкільної чи заводської їдальні.
Усі свої студентські вихідні вони традиційно проводили на Подолі, у Мартиній квартирі. Це була та сама стара двокімнатка, що дісталася дівчині у спадок. Скромна оселя з потертими шпалерами та рипучим диваном, але вона була наповнена неймовірним затишком. У центрі стояв масивний дерев’яний стіл, а повітря, здавалося, назавжди просочилося терпким запахом старих книг та ледь вловимого пилу минулих десятиліть. Для самотньої Марти Олена стала справжньою родиною — сестрою, яка не відвернулася, не злякалася її горя і була поруч у найчорніші дні.
На третьому курсі доля підкинула Марті унікальний шанс — стажування у Польщі. Вона вчепилася в цю можливість мертвою хваткою, розуміючи: другого такого квитка не буде. Працювала до повного виснаження, дивуючи іноземних кураторів своїм аналітичним мисленням та невичерпною енергією. Її старання помітили, і незабаром дівчина отримала пропозицію позаштатної посади у впливовій міжнародній компанії. Перша зарплата складала тисячу гривень — сума, від якої в бідної студентки тоді паморочилося в голові. На ті часи це здавалося фантастичним багатством.
Олені ж у той період щастило значно менше. Вона місяцями сиділа без стабільної роботи, перебиваючись випадковими підробітками. Її кулінарні вміння нікого особливо не цікавили, хіба що сусідки іноді просили спекти її фірмовий пиріг на свята. Але подруги міцно трималися одна за одну. Олена рятувала Марту від гнітючої, мертвої тиші порожньої квартири, наповнюючи її життя живим спілкуванням, а Марта завжди по-братськи ділилася своїми першими заробітками. Купуючи собі нову сукню чи взуття, вона обов’язково прихоплювала подарунок і для подруги: то м’який кашеміровий шарф, то модну блузку. Так вони й пливли за течією життя — разом сміялися до колік і разом плакали над розбитими надіями, ділячи одну долю на двох.