Студентські роки промайнули настільки швидко, ніби швидкісний експрес зі свистом промчав повз порожній перон, залишивши по собі лише гуркіт у вухах та розмиті спогади. Олена, після тривалих пошуків, зрештою влаштувалася помічницею кухаря у величезну заводську їдальню, що розташовувалася десь у промисловій зоні під Оболонню. Робота виявилася пекельно важкою, щоденні зміни на ногах біля гарячих плит страшенно виснажували, проте це давало їй хоч якусь надію на стабільну копійку в кінці кожного місяця.
Марта ж тим часом твердо закріпилася на своєму місці у фірмі. Відразу після урочистого вручення диплома керівництво перевело її в основний штат, призначивши солідну ставку. Молода амбітна спеціалістка отримала власний просторий кабінет у самому центрі київського ділового життя. З її великого вікна відкривався розкішний, пульсуючий енергією вид на галасливий Майдан Незалежності.
Проте навіть ця шалена, виснажлива зайнятість та абсолютно різні графіки не змогли зруйнувати їхній міцний сестринський зв’язок. Щовихідних, попри втому чи негоду, вони незмінно знаходили час одна для одної. Дівчата неспішно гуляли вимитою бруківкою Хрещатика, розглядаючи вітрини дорогих бутиків, або ж годинами ховалися від міської метушні, попиваючи запашний чай у подолянській квартирі Марти.
Кар’єра Марти стрімко, мов ракета, злітала вгору. Вона не просто механічно відсиджувала робочі години — вона буквально жила своєю професією, яскраво горіла кожним новим проєктом, часто забуваючи про повноцінний сон. За кілька років такої жорсткої фінансової економії, постійних перепрацювань та щедрих квартальних премій дівчині вдалося накопичити пристойну суму коштів. Вона прийняла сміливе рішення і вдало обміняла стару батьківську двокімнатку на розкішну сучасну студію. Її нове житло мало величезні панорамні вікна, що виходили прямо на широкі, спокійні води Дніпра.
Життя здавалося ідеально налагодженим механізмом, якби не одна суттєва деталь. Особисте життя обох подруг нагадувало безводну, випалену сонцем пустелю, де не проростало жодної надії на романтику. Роки невблаганно йшли вперед, сторінки календаря перегорталися все швидше, і невідворотне тридцятиліття вже чітко маячило на життєвому горизонті.
— Послухай, ну ти ж щодня крутишся у величезній успішній компанії, серед солідних людей. Ти завжди на видноті, ідеально, з голочки виглядаєш. Невже серед усього того натовпу в ділових костюмах немає жодного гідного чоловіка? — часто допитувалася Олена, з насолодою сьорбаючи гарячу каву під час їхніх чергових кухонних посиденьок.
— Та де там ті гідні, — Марта важко й напрочуд сумно зітхнула, опускаючи втомлений погляд на свої доглянуті руки зі свіжим манікюром. — Усі вони або до смерті мене бояться і зайвий раз кліпнути не сміють, або ж такі невимовно нудні, що від їхніх розмов щелепу зводить від позіхання. От хіба що Сашко… Знаєш, наш старший менеджер із продажів.
Вона зробила невелику паузу, згадуючи обличчя колеги.
— Він інколи, коли ми перетинаємося біля кавоварки в коридорі, кидає на мене такі довгі, промовисті погляди. Але він такий простий, такий рівний… Без жодного внутрішнього вогника чи амбіцій. Абсолютно передбачуваний у кожному своєму кроці. Та й, якщо говорити відверто, робота — це зовсім не те місце, де варто крутити службові романи. У мене стільки поточних завдань і жорстких дедлайнів, що часом очима кліпати ніколи, не те що будувати оченята колегам біля кулера.
Марта чудово знала, що позаочі весь великий офіс називає її Залізною пані. У цій потужній компанії, де вона щодня виборювала своє місце під сонцем і доводила власний професіоналізм, чоловіків вистачало. Проте начальники суміжних відділів завжди тримали шанобливу, безпечну дистанцію. Вони поважали її непохитні принципи та неймовірно гострий розум, з яким було небезпечно сперечатися.
Підлеглі ж просто тихо тремтіли перед її кабінетом. Вони запобігали перед нею, опускали очі в підлогу й боялися сказати бодай одне зайве чи неперевірене слово. Кожен із них розумів: одна помилка — і можна легко залишитись без бажаної премії у п’ять тисяч гривень, від якої залежав їхній сімейний бюджет.
Звісно, Марта не була черницею і час від часу ходила на побачення поза стінами рідного офісу. Але ці рідкісні зустрічі залишали по собі лише гіркий післясмак розчарування та даремно витраченого часу. То черговий перспективний кавалер від надмірного хвилювання перекине на себе горнятко з гарячою кавою на перших же хвилинах знайомства. То інший кандидат цілий вечір без упину базікає про якісь абсолютні дурниці, милуючись власним голосом і не даючи їй вставити й короткого слова. Її інтерес до таких чоловіків згасав так само стрімко, як сірник на сильному вітрі.
Але весь цей звичний, роками чітко налагоджений ритм її самотнього життя дав серйозний збій того дня, коли до їхнього колективу приєднався Назар. Високий, ставний, із неймовірно широкими плечима та якоюсь постійною, ледь помітною лукавою усмішкою, що ховалася в куточках його губ. Він вперше з’явився в їхньому розкішному офісі на Бессарабці й одразу ж, немов потужним магнітом, прикував до себе увагу всієї жіночої половини.