Від юних секретарок на рецепції до серйозних старших аналітиків — усі без винятку проводжали його зацікавленими поглядами. Проте доля розпорядилася так, що цьому самовпевненому красеню довелося працювати під безпосереднім, жорстким керівництвом Марти. А точніше — Маргарити Василівни, як її офіційно, сухо й надзвичайно шанобливо величали в усьому внутрішньому робочому листуванні.
Назар, який, вочевидь, звик до постійних жіночих загравань, млосних поглядів та щедрих компліментів на свою адресу, спочатку був щиро і глибоко здивований її крижаною холодності. Вона ж, хоч і була ровесницею цього нового, амбітного співробітника, давно навчилася оцінювати людей виключно за їхніми реальними справами. Її не цікавили ні гарні карі очі, ні приємний, оксамитовий тембр голосу.
А от зі справами в Назара від самого початку все пішло шкереберть. Його щотижневі аналітичні звіти просто рясніли грубими, дилетантськими помилками. Важливі супровідні документи постійно десь губилися в надрах його столу, а ключові дедлайни безжально зривалися один за одним, ставлячи під загрозу роботу всього відділу.
Одного похмурого, дощового ранку терпець у Марти остаточно урвався. Вона рішуче натиснула кнопку селектора на своєму столі й сухо, металевим голосом викликала його до свого кабінету. Це була невелика, але дуже світла й стильна кімната з розкішним видом на гомінкий бульвар Шевченка. Тут завжди пахло свіжозмеленою дорогою арабікою та ледь помітним ароматом свіжого принтерного паперу.
— Назаре, сідай, — почала вона крижаним, безапеляційним тоном, навіть не запропонувавши йому кави чи чаю.
В її тонких пальцях лежав його черговий, бездарно складений звіт, уздовж і впоперек безжально покреслений червоним маркером.
— Я щиро сподівалася, що ти пройдеш адаптаційний період і швидко втягнешся в наш напружений робочий ритм. Але зараз я чітко бачу, що глибоко помилилася у своїх очікуваннях. Твої безкінечні перерви на каву та веселі розмови в коридорах із дівчатами у тебе в явному пріоритеті. А безпосередня робота — десь на самому останньому місці. Тому давай одразу розставимо всі крапки над і, щоб потім не було образ: цього місяця жодної премії не чекай. Це моє остаточне керівне рішення, і це абсолютно чесно.
Вона напружилася, внутрішньо приготувавшись до потоку банальних виправдань. Марта очікувала, що він почне скиглити, можливо, навіть дійде до відкритого обурення чи чоловічої агресії. Але він зовсім не образився, його обличчя не здригнулося від удару по самолюбству. Натомість Назар повільно, з якоюсь котячою грацією підвівся зі стільця. Він нахилився над її широким столом і хитро, майже по-хижацьки усміхнувся, пильно і абсолютно безсоромно зазирнувши їй прямо у вічі.
— А ви справді Залізна пані. Всі в офісі про це постійно шепочуться по кутках, але я до останнього моменту не вірив, — його голос звучав низько, інтимно, з ледь вловною, привабливою хрипотою, яка пробирала до мурашок. — Ніколи б у житті не подумав, що така неймовірно вродлива, тендітна й молода начальниця може так холодно, розважливо і чітко мене відчитати. А може, Маргарито Василівно, вам у житті просто звичайного людського кохання бракує, тому ви така сувора і колюча до всього світу?
Він кинув ці зухвалі слова прямо їй в обличчя і, навіть не чекаючи на відповідь чи бодай якусь емоційну реакцію, спокійно розвернувся. Назар упевненим кроком вийшов із кабінету, тихо й акуратно причинивши за собою важкі двері.
Марта залишилася сидіти в кріслі, немов громом уражена. Вона аж закипіла від пекучого, сліпого обурення, відчуваючи, як до щік приливає гаряча кров. Її пальці дрібно, зрадливо затремтіли від напруги, а червоний олівець із тихим, глухим стукотом випав із рук прямо на поліровану поверхню столу. У скронях пульсувала, відбиваючи скажений ритм, лише одна лихоманкова думка: Що цей самовпевнений нахаба взагалі собі дозволяє?!
Того ж самого вечора, зябко кутаючись у теплий, пухнастий домашній кардиган, вона надзвичайно емоційно, розмахуючи руками, вилила всю цю історію Олені за великою чашкою гарячого трав’яного чаю з ромашкою.
— Та ти тільки уяви собі на хвилину, який це нечуваний, безпрецедентний нахаба! Як він узагалі посмів мені таке ляпнути прямо в очі, ще й у моєму ж власному кабінеті? — розпалювалася Марта, нервово гріючи змерзлі від хвилювання долоні об гаряче керамічне горнятко.
— Та видно неозброєним оком, що хлопець дуже добре знає собі ціну і надзвичайно впевнений у собі, раз наважився таке бовкнути своїй суворій начальниці, — дзвінко, від усієї душі засміялася Олена, неквапливо розмішуючи маленькою ложечкою густий, бурштиновий липовий мед у своїй чашці. — А ти не гарячкуй так сильно, бо ще пара з вух піде. Краще придивись до нього трохи уважніше. Хто знає, як воно обернеться. Може, там дійсно щось глибоке і справжнє ховається за цією його офісною бравадою.
І Марта, хоч як затято пручалася цій крамольній думці, хоч як намагалася тримати оборону, таки придивилася. Тим паче що Назар і не думав так просто здаватися чи відступати після першої ж відсічі. Його стратегія кардинально змінилася: тепер він міг непомітно, поки її немає, покласти їй на робочий стіл гілочку свіжої, запашної фрезії. Або ж влучним, справді розумним і тонким жартом віртуозно розрядити важку, задушливу напругу на найскладнішій нараді ради директорів. Він став помітно уважнішим до своїх безпосередніх обов’язків, але ще уважнішим — до неї самої, помічаючи найменші зміни в її настрої чи вбранні.
Через місяць таких м’яких, ненав’язливих, але надзвичайно наполегливих залицянь крижана фортеця під назвою Залізна пані дала тріщину, а потім і зовсім впала. Марта здалася на милість переможця і погодилася на одну-єдину, ні до чого не зобов’язуючу спільну вечерю після роботи.
Вони зустрілися в крихітній, затишній кав’ярні, що примостилася на крутому схилі старовинного Андріївського узвозу. Там, під м’яким жовтим світлом вуличних ліхтарів, огорнуті п’янким, густим запахом свіжоспечених масляних круасанів та гарячого чорного шоколаду, вони проговорили кілька годин поспіль, не помічаючи плину часу. І саме того чарівного вечора все нестримно, мов гірська річка, закрутилося в їхньому житті.