Така гостра і, здавалося б, надмірно емоційна реакція успішного бізнесмена була цілком зрозумілою. Історія з цими діамантовими незабудками залишалася найболючішою, найглибшою раною в його житті. Він досі, навіть через стільки років, не міг забути ту єдину жінку, якій він їх подарував. Олексій давно усвідомив страшну істину: Анна була його першим і єдиним справжнім коханням. Коханням, яке він власноруч зруйнував.
Одинадцять років тому Олексій був лише підприємцем-початківцем. Він мав три невеликі продуктові крамниці на Троєщині, купу планів і величезні амбіції. Проте в нього вже була власна холостяцька квартира, непогана машина і достатньо грошей на дівчат та гучні розваги. Високий, стрункий брюнет спортивної статури з мужніми рисами обличчя та підвішеним язиком — він ніколи не знав відмов з боку протилежної статі.
Тоді він абсолютно не прагнув до серйозних стосунків. Навіщо обтяжувати себе зобов’язаннями, коли навколо стільки красунь? Олексій змінював подружок як мінімум раз на місяць, насолоджуючись свободою. Але все кардинально змінилося одного не дуже приємного зимового дня.
Була сильна ожеледиця. Олексій невдало послизнувся на сходах власного магазину і опинився в найближчому київському травмпункті зі зламаною рукою. Сидячи в коридорі з пекельним болем, він раптом забув про все на світі. Він просто не міг відвести погляд від молоденької медсестри, яка вправно готувала розчин і накладала йому гіпс.
Вона була тоненька, мов гілочка весняного дерева. З майже прозорою, порцеляновою шкірою, величезними смарагдово-зеленими очима та важким пучком кучерявого русявого волосся, який кумедно відтягував назад її маленьку голівку. Дівчина здавалася неймовірно ніжною та тендітною, але її витончені пальчики працювали швидко, впевнено і дуже професійно.
— Ну ось і все. Гіпс накладено, рекомендації у виписці. Ви можете йти, — м’яко сказала вона, витираючи руки рушником.
— Дівчино, ви ж моя справжня рятівниця! Я просто зобов’язаний віддячити вам розкішною вечерею в найкращому ресторані, — увімкнув свій фірмовий шарм Олексій.
— По-перше, ваш рятівник не я, а черговий травматолог Андрій Іванович. Може, запросите на романтичну вечерю його? — вона ледь помітно посміхнулася, і в її очах майнули веселі бісики.
Олексій щиро розсміявся. Таке почуття гумору йому сподобалося.
— Чудовий жарт. Оцінив. А по-друге?
— А по-друге, у мене просто немає часу на ресторани. Я підробляю тут на змінах і ще паралельно вчуся в медичному університеті. Тож, всього вам найкращого, швидкого одужання. І наступного разу будьте обережніші на льоду.
Добровольський пішов, але він був не з тих чоловіків, які легко приймають відмову. Тим більше від такої дівчини. Того ж вечора, незважаючи на ниючий біль у руці, він чекав медсестру біля дверей травмпункту. В іншій, здоровій руці він тримав величезний оберемок ніжно-рожевих тюльпанів. У середині морозного січня це була справжня розкіш, яка вражала куди більше, ніж банальні троянди.
— Ви мені дуже сподобалися. Дозвольте хоча б підвезти вас додому? На вулиці жахливий холод, — сказав він, коли вона вийшла на ґанок.
Дівчина здивовано завмерла.
— Які неймовірно прекрасні квіти… Дякую вам велике. Але не варто турбуватися, я можу дістатися сама, тут недалеко до метро.
— Так, звісно, можете. Але ж ці чудові квіти по дорозі просто загинуть на такому морозі. Пожалійте хоча б їх. Сідайте в машину, там тепло.
Дівчина, трохи повагавшись і закутавшись у шарф, усе ж погодилася.
Так почалася історія кохання Олексія та Анни. Вона кардинально відрізнялася від усіх тих яскравих, але порожніх красунь, до яких він звик. Замість пафосних ресторанів і галасливих нічних клубів Аня віддавала перевагу довгим прогулянкам засніженими алеями київського Ботанічного саду або спокійним поїздкам за місто, ближче до природи.
Здавалося, її зовсім не цікавили дорогі брендові сукні чи сумочки. Найкращим подарунком для неї були книги — вона могла годинами пропадати в книгарнях і обожнювала читати. Олексій, звиклий до швидких перемог, наважився вперше поцілувати Аню лише через місяць після знайомства. А вперше вона залишилася в нього ночувати аж через три місяці їхніх романтичних зустрічей.
Після тієї ночі Олексій почувався на сьомому небі від щастя. Він нарешті зрозумів, що таке справжнє, глибоке кохання. Він відчував у собі стільки енергії, що, здавалося, міг звернути гори заради цієї дівчини. Аня теж немов літала на крилах. Олексій став її першим справжнім чоловіком, її першим сильним почуттям, і дівчина буквально розчинялася в нього.
Але сувору реальність ніхто не скасовував. Важка робота в лікарні та складне навчання на анестезіолога в Національному медичному університеті забирали в Анни майже весь час. Та й у Олексія справ із бізнесом було по горло — він якраз відкривав новий великий магазин. Тому іноді закохані могли бачитися лише раз на тиждень, сумуючи одне за одним до нестями.
Зрештою, Олексій не витримав і вмовив Аню переїхати жити до нього. Вона довго сумнівалася, адже не дуже хотіла жити просто в цивільному шлюбі, її виховання вимагало більшої визначеності. Але кохання перемогло, і вона поступилася. І, як здавалося довгий час, жодного разу про це не пошкодувала.
Їхнє спільне життя перетворилося на чудову казку. Олексій кохав її до безтями і балував, мов дитину: влаштовував романтичні сюрпризи, дарував милі подарунки, організовував несподівані поїздки на вихідні в Карпати чи до Одеси на море. Він наполіг, щоб Аня пішла в автошколу, навчилася водити, і згодом купив їй невелику, але надійну та комфортну автівку.
А на кожне спільне свято він замовляв для неї у свого знайомого ювеліра ексклюзивні прикраси. Останнім таким коштовним подарунком стали ті самі сережки-незабудки з сапфірами та діамантами.
— Носи їх, моя красуне, і ніколи мене не забувай, — ніжно обійнявши її ззаду, пожартував тоді Олексій.
— Ти так це кажеш, ніби це якийсь прощальний подарунок, — трохи засмутилася Аня, торкаючись холодного металу.