Але вона навіть не обернулася. Поки Олексій судомно натягував на себе одяг, плутаючись у штанинах, Аня вже встигла спуститися сходами вниз. Вибігши з під’їзду на морозну вулицю, він встиг побачити лише одне: як його кохана сідає на заднє сидіння жовтого таксі з шашечками. Мабуть, водій, який привіз її з вокзалу, ще не встиг від’їхати і чекав на нове замовлення. Дверцята грюкнули, машина зірвалася з місця і зникла за рогом. Більше Олексій Аню не бачив. Ніколи.
У це було неймовірно складно повірити, але вона просто розчинилася у великому місті. З лікарні вона звільнилася того ж самого ранку, написавши заяву за власним бажанням без відпрацювання. Коли Олексій, ледь не збиваючи людей з ніг, примчав до відділення, завідувач сухо повідомив йому, що Анна Ковальчук забрала документи рівно п’ять хвилин тому. Її мобільний телефон був назавжди вимкнений.
Вона не взяла з собою абсолютно нічого. Ключі від новенької машини, яку він їй подарував, усі коштовності, дорогий одяг — усе це залишилося лежати в їхній квартирі. Вона пішла в тому самому скромному пальті, в якому приїхала, і з тим самим єдиним маленьким чемоданом, з яким їздила до подруги. Для неї всі ці речі раптом стали брудними, отруєними його зрадою.
Олексій опинився у глухому куті. Точної адреси чи навіть прізвища тієї самої подруги з дитбудинку він не знав — ніколи не цікавився такими “дрібницями”. Добровольський відчував себе загнаним звіром у клітці. Скільки ж разів він гірко пошкодував, що не одружився з нею раніше, що тягнув час, граючись у незалежність!
Він навіть не міг офіційно звернутися до поліції із заявою про зникнення людини, адже за документами він був для неї абсолютно ніким — просто співмешканцем. Олексій намагався шукати Аню через свої бізнес-зв’язки, наймав найкращих фахівців із приватного детективного агентства «Істина», платив шалені гроші за будь-яку зачіпку. Але все було марно. Вона немов крізь землю провалилася. Він готовий був вити на місяць від власного безсилля.
Вперше у своєму житті молодий і амбітний чоловік серйозно зірвався і почав пити, намагаючись втопити страшний біль на дні склянки. Але батьки, які вчасно втрутилися, та постійні проблеми на роботі, що вимагали його присутності, на щастя, допомогли йому видертися з цієї емоційної прірви. З того часу Добровольський повністю, з головою і без залишку, поринув у роботу.
За ці довгі десять років він побудував справжню бізнес-імперію, став впливовою людиною, але так і не одружився. Він просто фізично не міг і підсвідомо боявся когось знову полюбити. Його серце перетворилося на камінь. Тому всі його нечисленні романи тривали не довше кількох місяців і завжди закінчувалися холодною порожнечею.
…Тепер можна лише уявити той неймовірний шок Олексія, коли він, сидячи в салоні власного елітного авто, побачив у вухах звичайної київської жебрачки ті самі сережки. Ті самі незабудки, які він колись з таким трепетом одягав на мочки своєї коханої Ані. Це були стовідсотково вони — жодної помилки бути не могло, адже ювелір робив їх за індивідуальним ескізом.
— Це сережки моєї доньки… Моєї Анечки, — тихо і якось дуже приречено сказала старенька, сидячи на шкіряному сидінні BMW і нервово перебираючи край своєї хустки.
Олексій насупився і максимально уважно придивився до жінки. Погляд його став скануючим, професійним. Ні, на типову безхатченку, яка живе на вулиці і зловживає алкоголем, вона зовсім не скидалася. Одяг на ній був хоч і старенький, але чистий та акуратно зашитий. Жодного специфічного неприємного запаху. Дивним і страшним здавався лише цей глухий чорний платок на голові та неймовірно змучене, бліде обличчя, посічене глибокими зморшками горя.
— Не треба мені брехати, — різко, але вже без колишньої агресії відрізав Добровольський. — Ці сережки дійсно належать Анні. Вона моя давня знайома. Але я точно знаю одну річ: у неї немає і ніколи не було матері. Вона виросла в дитячому будинку. Де сама Аня? Кажіть негайно!
Старенька закрила обличчя натрудженими руками і гірко, безпорадно заридала.
— Анечка… Анечка за ґратами, в жіночій колонії, — крізь сльози видавила вона страшні слова, які прозвучали як грім серед ясного неба.
— Що?! — Олексій відсахнувся, ніби його вдарили під дих.
— Вона ні в чому, абсолютно ні в чому не винна! — квапливо, з відчаєм додала жінка, зазираючи йому в очі. — Якщо ви справді її знайомий, то самі чудово розумієте, що наша Аня просто нездатна на жодні погані чи підлі вчинки! Це свята дитина!