— Я була абсолютно впевнена, Сонечко, що це місце неодмінно припаде тобі до душі, — з ніжною посмішкою зауважила Олена, спостерігаючи за грайливими маневрами своєї пухнастої вихованки та безтурботного горобця Василька.
Однак найбільше Соні подобалося те, що суворий чоловік господині приїжджав на дачу лише на вихідні. Свій чорний позашляховик він паркував біля воріт у п’ятницю ввечері, а вже в понеділок вранці знову повертався до гамірного Києва на роботу. І коли Павло був на ділянці, Соні залишалося ночувати виключно в дерев’яній альтанці або на відкритій веранді, подалі від його роздратованого погляду.
Турботлива господиня заздалегідь перенесла в альтанку стару, але дуже м’яку ковдру, а на плетеному кріслі веранди дбайливо постелила теплий вовняний плед. Альтанка була надійно закрита з трьох боків щільними декоративними панелями, тому Соня почувалася там захищеною від раптових літніх дощів та різких поривів вітру, які часто налітали з боку лісу.
Коли Олена якось несміливо промовила, що ввечері стає прохолодно і улюбленицю варто пустити в будинок, чоловік різко обірвав її на півслові.
— Надворі літо, нічого з твоєю кішкою не станеться! Хай дихає свіжим повітрям, — суворо заявив він, відрізаючи будь-які шляхи до компромісу.
Втім, саму Соню це не надто сильно хвилювало. Теплими серпневими ночами їй дійсно було значно цікавіше залишатися надворі, ніж сидіти в душному будинку. Вона з насолодою вслухалася в манливі нічні звуки та вдихала густі аромати навколишнього світу. У темряві ночі вона виходила на справжнє полювання, реалізуючи на повну свої природні котячі інстинкти.
Результати своїх нічних вилазок — спійманих жуків або дрібних мишок — Соня гордо приносила і складала просто біля вхідних дверей дачного будиночка. Звісно, це викликало чергову хвилю невдоволення та гидливості у Павла, який зранку ледь не наступав на ці “трофеї”.
І ось одного разу на їхню ділянку прошмигнув нахабний незнайомий кіт з сусідньої вулиці. Відчувши чужинця, Соня миттєво вигнула спину. З голосним, пронизливим криком і лютим шипінням вона прогнала вусатого нахабу зі своєї законної території, неабияк налякавши цим господиню.
— Сонечко, що там у тебе трапилося? — злякано запитала Олена, поспіхом вибігаючи на ґанок.
Жінка спробувала взяти свою захисницю на руки, щоб заспокоїти, але Соня різко ухилилася. Вона люто смикала сірим хвостом, демонструючи своє крайнє бойове невдоволення та готовність битися до кінця. Олена спершу розгубилася, але потім, побачивши, як її улюблениця гордо і поважно повернулася на своє місце, зрозуміла: Соня просто захищала свої нові володіння.
Але чужий кіт виявився напрочуд впертим і нахабним. Він знову пробрався на подвір’я рано-вранці наступного дня. Соня не змусила себе чекати і таким самим безкомпромісним чином знову погнала його геть, влаштувавши гучний котячий концерт.
Була субота, і напередодні в п’ятницю на дачу, як завжди, приїхав Павло. Почувши крізь сон грізне гарчання та шипіння котів, він роздратовано підвівся з ліжка. Чоловік рвучко відчинив вікно і, щоб налякати тварин, зі злості жбурнув у кущі старий гумовий капець, навмисно цілячись так, щоб він гучно вдарився об дерев’яний паркан поруч із Сонею.
— Ану брись звідси, божевільні! Спати не даєте! — невдоволено гаркнув чоловік і сховався в будинку, з гуркотом зачинивши вікно.
Кішка ображено подивилася в бік будинку. Від різкого звуку вона здригнулася і швидко сховалася у своїй безпечній альтанці. Ну навіщо тільки цей злий чоловік постійно сюди їздить? Адже їм з господинею так добре було вдвох, без його вічних криків і невдоволення!
Раптом поруч радісно зацвірінькав горобець Василько, запрошуючи свою нову подружку вирушити на ранкову прогулянку. Забувши про неприємний інцидент із чоловіком господині, Соня вискочила з альтанки і поспішила за пташкою. Василько кружляв над нею, ніби граючи в захопливі доганялки.
Коли бешкетний приятель відволікся на якусь комашку, Соня спритно сховалася під густими, розлогими гілками куща чорної смородини. Вона зосереджено стежила за ним, ледь висовуючи з-під листя кінчик свого пухнастого сірого хвоста. Горобець облетів усю ділянку, уважно видивляючись подругу, і, роблячи вже другий круг, помітив хвостик, що зрадницьки визирав із засідки.
Зробивши вправний маневр, Василько безшумно опустився на землю зовсім поруч із Сонею — так тихо, що вона його навіть не почула. Підкравшись ближче, він грайливо смикнув дзьобом за самий кінчик її хвоста.
Оце так нахабство! Не очікуючи такого підступу зі спини, Соня аж підстрибнула на місці від несподіванки. Веселий горобець миттєво злетів у височінь і граціозно опустився на дощатий паркан, переможно поглядаючи вниз. Вирішивши трохи перепочити після такої несподіваної розминки, кішка затишно розтягнулася в прохолодній тіні куща обліпихи. Незабаром вона міцно заснула, насолоджуючись спокоєм і м’яким теплом літнього дня.