Щойно гуркіт мотора чорного позашляховика остаточно розчинився в морозному повітрі і стало зрозуміло, що чоловік поїхав, Соня обережно вийшла зі свого укриття в альтанці. На засніжений паркан знову приземлився горобець Василько, весело підстрибуючи на тонких лапках. Він очікував від своєї пухнастої подружки звичних веселощів та ігор у доганялки, але у відповідь отримав лише розгублений, сповнений відчаю погляд.
Василько, однак, не здавався. Він сміливо злетів на землю і кумедно вигнув маленьку голівку, всіляко намагаючись втягнути Соню в гру. Проте кішка залишилася абсолютно безучасною. Її великі очі були переповнені глибоким сумом і повним нерозумінням того, що відбувається.
Як жити далі? Адже її улюблена господиня Олена зараз була десь далеко, у холодній київській лікарні, а цей дачний будиночок стояв замкнений, порожній і крижаний. Було абсолютно очевидно, що Соні доведеться вчитися виживати в нових, суворих умовах самостійно. Лежачи на своєму пледі, який усе ще був слабко просочений таким рідним запахом, вона намагалася хоч трохи зігрітися і впоратися з гнітючим почуттям тотальної самотності.
Їй потрібно було терміново звикати до нової, жорстокої реальності: здобувати собі їжу самотужки, боротися з пронизливим холодом і невідомістю. Настали суворі, одноманітні зимові дні, що змінювали один одного в тягучому, морозному ритмі. Горобець Василько, який тепер регулярно навідувався до дерев’яної альтанки, часто пригощався залишками того сухого корму, що залишив Павло, або тим, що Соня здобувала сама.
І кішка зовсім не заперечувала проти такого сусідства. Адже цей маленький пернатий бешкетник був єдиною живою істотою у всьому дачному кооперативі «Сосновий бір», хто хоч якось скрашував її самотність. Він виявився справжнім другом, який не кинув її напризволяще у найважчий час. Холодними ночами, ховаючись глибше у старий плед, кішка з тугою згадувала мелодійний голос своєї Оленки та її неймовірно ніжні, теплі руки.
Де зараз її улюблена господиня? Чому вона залишила її одну в цьому непривітному, заметеному снігом місці? Ці німі запитання постійно переслідували Соню, викликаючи гострий біль, особливо у важкі, вітряні ночі, коли хуртовина завивала за тонкими стінками альтанки. З часом інстинкти виживання у кішки максимально загострилися. Вона навчилася прислухатися до найдрібніших звуків і розрізняти ледь помітні шарудіння, які видавали рух мишей глибоко під сніговим покривом.
Полювання стало її головним заняттям і єдиним засобом виживання в цій сніговій пастці. Але навіть воно не завжди приносило бажаний успіх. Іноді здобич не давала про себе знати кілька днів поспіль, ховаючись у теплих норах під фундаментом.
Голод став постійним, невідступним супутником Соні. Він викликав сильну слабкість, запаморочення і страшне виснаження. Ясного лютневого ранку, коли зимове сонце нарешті визирнуло з-за важких сірих хмар, кішка обережно виповзла з прочинених дверцят альтанки, щоб насолодитися його бодай мінімальним теплом. Дні стали помітно довшими, і тепер вона частіше чула веселе щебетання свого крилатого друга Василька.
Вона ледь підняла важку голову, спостерігаючи за тим, як він радісно пурхає в голих гілках фруктових дерев. На якусь коротку мить Соня навіть забула про свої проблеми та негаразди. Вона дуже сильно схудла, її пухнаста шерсть збилася в ковтуни. Кішка уникала зайвих пересувань і намагалася не залишати укриття без крайньої потреби, економлячи мізерні залишки енергії. І ось одного разу до її чутливих вух донісся слабкий, але чіткий шурхіт з-під снігу.
Затамувавши подих, кішка миттєво насторожилася. Вона намагалася точно визначити джерело звуку і траєкторію руху потенційної здобичі. Сил у її змученому, худому тілі залишалося зовсім небагато, але древній інстинкт виживання вимагав ризикувати. Повільно і абсолютно безшумно вона підкралася до порогу дачного будиночка, де біля засніженого ґанку почула явний звук руху.
Зачаївшись на місці, Соня напружила всі м’язи, готуючись до вирішального стрибка, і завмерла, вичікуючи ідеальний момент. Незабаром з-під снігової кірки з’явилася мордочка великої польової миші. Кішка зібрала всі свої останні сили і стрімко стрибнула вперед.