— Ось ключі від дачі та всі необхідні документи, — Павло недбало кинув на стіл пластикову папку, передаючи її Сергію. Вони сиділи в невеликій столичній кав’ярні на Подолі, завершуючи угоду. — Але є ще дещо, про що я мушу вас відразу попередити, щоб потім не було претензій.
— Про що саме? — здивовано перепитав Сергій, приймаючи папку з рук продавця.
— У моєї дружини… залишилася кішка. Вона зараз зимує там, на дачі, — Павло нервово відвів погляд убік, уникаючи зустрічатися очима зі співрозмовником і роздивляючись візерунки на кавовій чашці.
— Зимує на дачі?! — розгублено повторив Сергій, не зовсім розуміючи жахливий сенс сказаного. — Але ж ви самі щойно казали, що дорогу в дачне товариство взимку комунальники не чистять! Як же ви туди їздите годувати тварину по таких заметах?
— Останній раз я був там у листопаді, — сухо відрізав Павло і зневажливо махнув рукою, починаючи одягати своє дороге зимове пальто, готуючись піти.
— Зачекайте хвилиночку! — обурено вигукнув Сергій, ледь не перекинувши чашку з кавою. — А як же ваша дружина? Вона що, не доглядала за своєю кішкою?
— Моя дружина важко хвора, вона в лікарні. Їй зараз точно не до якихось там котів, — роздратовано відповів Павло. — Тепер це ваша законна ділянка, Сергію. І вам вирішувати, що робити з тією твариною.
Різко розвернувшись, чоловік швидко вийшов із кав’ярні, залишивши Сергія наодинці осмислювати щойно почуте.
— Ну от як можна бути таким нелюдом? — тихо пробурмотів Сергій, дивлячись на в’язку металевих ключів, що лежала у нього на долоні.
У його голові миттєво закрутилася маса тривожних думок. Він думав про покинуту напризволяще кішку, про ті моторошно холодні зимові дні й ночі, які вона провела в абсолютній самотності. І, звісно ж, про те, як тепер їй допомогти, якщо вона ще жива. Вирішивши не відкладати цю життєво важливу справу в довгий ящик, Сергій одразу попрямував до своєї машини, подумки готуючись до складної поїздки. Він мав негайно перевірити, в якому стані бідна тварина, і надати їй необхідну допомогу.
Сергій зі своєю дружиною Вірою вже дуже давно плекали мрію о власний затишний дачний куточок недалеко від Києва. Павла він знав лише з чуток, через спільного приятеля, який теж мав дачу в цьому ж кооперативі «Сосновий бір». Саме від цього знайомого Сергій і дізнався про терміновий продаж ділянки за вельми привабливою ціною.
Як з’ясувалося пізніше, Павлу терміново знадобилися великі гроші на дороге лікування його дружини Олени. Сергій та Віра, ретельно обговоривши всі «за» і «проти», прийняли остаточне рішення придбати цей об’єкт. І ось сьогодні вони підписали всі папери у нотаріуса і офіційно стали повноправними власниками омріяної дачі.
Однак радість від такої важливої покупки була вщент зруйнована цією несподіваною, жорстокою інформацією про кішку, яку просто залишили помирати серед снігів. Не довго думаючи, Сергій завів двигун свого авто і поїхав до гаражного кооперативу на Троєщині. Там, серед старих речей, він швидко знайшов широкі мисливські лижі свого покійного батька. Закинувши їх у багажник, чоловік вирушив на трасу, що вела за місто, до їхнього нового володіння.