З житлом питання теж вирішилося: Назар вдало винайняв скромну, але чисту кімнату на околиці міста. Здавалося б, живи і працюй. Проте натягнуті стосунки з босом постійно витягували всі нерви. Не було й дня, щоб керівник не причепився до нього через дрібниці.
Якось Назар мав необережність проявити ініціативу. У присутності генерального директора компанії він дозволив собі вставити слово у розмову про закупівлю розхідників. Назар аргументовано пояснив, яке саме моторне мастило краще використовувати для підвищення ефективності та збереження двигунів. Директор тоді щиро похвалив хлопця за кмітливість, а от Валерій Миколайович затаїв чорну злість.
Ще б пак — це ж не він відзначився! І тепер вище керівництво ставило в приклад якогось там сироту з провінції. Бос узяв це на олівець і відтоді чекав слушного моменту, щоб розквитатися. Але Назар працював так сумлінно і обережно, що просто не давав жодного офіційного приводу для стягнень.
Щоправда, після сьогоднішньої поїздки невідомо, чим усе закінчиться. Адже керівник дуже єхидно посміхався, коли відправляв його саме на цей проблемний виклик у таку зливу. Смикнувши головою, Назар відігнав від себе спогади і знову подивився на свою дивну супутницю.
— Якщо не секрет, то на якому ти місяці? — спитав він, вирулюючи на проспект.
— Скоро народжувати, сьомий уже минув, — ледь помітно усміхнувшись, відповіла Соломія, погладжуючи свій живіт.
Назар знову зупинився перед червоним сигналом світлофора і зітхнув:
— А в мене, напевно, ніколи не буде дітей. Я ж один як палець у цьому світі. Досі не знайшов свою супутницю життя. І, схоже, ніколи не знайду, бо просто розучився довіряти людям.
— У тебе все попереду, треба тільки вірити, — тихо, але впевнено озвалася дівчина. — Якщо сам захочеш, то зможеш переписати свою долю. Я ж бачу, що ти добрий хлопець, хоч і трохи наївний. І це підкуповує. Просто ти цього не помічаєш і думаєш, що життя проходить повз тебе.
— Може, ти й маєш рацію. Дійсно час щось кардинально змінювати, — знизавши плечима, погодився Назар.
Соломія відразу змінила тему, сказавши, що обов’язково з ним розрахується за поїздку, але спершу їй потрібно потрапити за одним важливим адресом на Печерську. Вона назвала вулицю і номер будинку. Назар похитав головою і крізь зуби промовив:
— Та облиш, нічого мені від тебе не треба. Я ж чудово розумію, що в тебе зараз із грошима туго. Знаєш, скільки в мене за ці роки було таких пасажирів, як ти?
— Ні. А до чого тут це?
— Та до того, що вони всі як один співали: «Почекай п’ять хвилин, я зараз винесу гроші з дому і заплачу». А щойно я привозив їх за адресою, вони вискакували з машини — і тільки п’яти блищали у під’їздах. Ні, ти мене не обдуриш, та й нема потреби цього робити. Я з тебе ні копійки не візьму. Довезу безкоштовно. Уважай це подарунком долі.
Дівчина схилила голову і майже пошепки проговорила:
— Я не жебрачка, якщо ти раптом про це подумав. Так, мені довелося провести достатньо часу там, де цілодобово мрієш лише про шматочок вільного неба. Але це зовсім не означає, що я втратила людську подобу і не можу відповідати за свої слова чи вчинки. Ти дуже помиляєшся щодо мене, Назаре. І я ще всім доведу, що це не так.
«Ось знову вона говорить якимись загадками та напівнатяками», — подумав хлопець. Назар звів брови і жартівливо відповів:
— Добре-добре, хай буде по-твоєму. Але май на увазі: далі того адреса, який ти мені назвала, я тебе катати не буду. У мене там дійсно важливий клієнт чекає, і по часу я вже конкретно запізнююся.
Соломія лише мовчки кивнула. Наступні півгодини вони їхали в абсолютній тиші, слухаючи лише шурхіт шин по мокрому асфальту. Назар зосереджено дивився на дорогу, а дівчина опустила погляд на свої коліна. Вона не плакала, тільки її худенькі плечі іноді здригалися. Поправивши вологе волосся, Соломія скоса подивилася на водія і тепло усміхнулася.
Він відповів їй тим самим, хоча й дещо стримано, немов побоюючись якогось несподіваного підступу. Нарешті, коли вони прибули на місце, Назар звернув увагу, що зупинилися вони прямо перед центральним відділенням «Столичного Комерційного Банку». У нього миттєво дозрів жарт з цього приводу:
— Ти це… Тільки банк не обнеси, добре? Щоб мене потім як співучасника за тобою не потягнули.