Назара кинуло в жар, коли він почув слово «банк». Адже він сам півгодини тому жартував із Соломією, щоб вона його не грабувала. Невже і справді пограбувала, і він тепер проходить як співучасник чи водій для втечі?! Намагаючись відігнати від себе цю параноїдальну думку, Назар судомно перепитав:
— А більше ви… нічого не бачили на тому трекері?
— Ні, але мені й цього цілком достатньо, щоб тебе жорстко покарати. Тільки ось стою і думаю, як це зробити так, щоб ти запам’ятав цей урок на все своє жалюгідне життя.
— Давайте просто доганою обійдемося, знімете премію, — майже благально вимовив Назар, бо розумів, що без роботи йому просто нічим буде платити за оренду квартири.
— Слабо. Це не піде тобі на користь, — грізно відрізав Валерій Миколайович.
І ледь він це промовив, як у кабінет без стуку, наче до себе додому, зайшов той самий підлабузник Денис. Він подивився на начальника і без жодного сорому чи такту запитав:
— Ну як, ви йому вже повідомили новину?
— Не зрозумів, що тут відбувається? — Назар рвучко підскочив до Денис і пильно втупився йому в очі.
— Тебе звільняють, дружище. З вовчим квитком, — весело і максимально зловтішно відповів Денис.
Назар знову переключив погляд на керівника:
— Але ви не можете зі мною так вчинити! Я стільки для фірми зробив, я безвідмовно виконував найскладніші, найдешевші та нічні замовлення, коли інші відмовлялися!
— Ти одного разу перейшов мені дорогу, хлопче, — суворо процідив бос, спершись руками на стіл. — Не варто було тоді красуватися своїм розумом перед генеральним директором. Він же через твої «геніальні ідеї» щодо мастила перестав мені виписувати бонуси, бо я нібито неекономно витрачав бюджет. Думаєш, я таке забуду чи зможу пробачити? Ні, Назаре, ти глибоко помиляєшся. Ти звільнений. Іди в бухгалтерію, отримуй свій копійчаний розрахунок, щоб я більше твого духу тут не чув.
Понуро опустивши голову, Назар став повільно задкувати до дверей, але на півдорозі зупинився і впритул подивився на Дениса:
— «Дружище», кажеш? Ну-ну, подивимося, як життя повернеться. Земля кругла.
У вічі знову кинувся той старий і потертий стілець біля столу. Назар про себе подумав: «Як же Соломія мала рацію буквально годину тому, коли казала, що в моєму житті скоро почнуться кардинальні зміни». Після цього він уже не хотів залишатися в стінах цієї гнилої контори жодної зайвої хвилини. На повному автоматі Назар зайшов до бухгалтерії, забрав залишки зарплати і вийшов на галасливу вулицю.
Холодний київський вітер обдував його кучеряве волосся, а він мовчки дивився в порожнечу. Попереду чекала абсолютна невідомість, від якої віяло справжнім холодом. Несподівано знову згадався банк, і Назара аж затіпало:
— А що, якщо та вагітна і справді щось накоїла? А начальник навмисне мене відпустив, щоб потім поліцейські прямо додому прийшли з обшуком?
Струснувши головою, колишній таксист махнув рукою на ці параноїдальні думки і побрів на зупинку громадського транспорту. Тепер він міг пересуватися лише на тролейбусах та маршрутках, а якщо не знайде найближчим часом нову роботу, то взагалі пішки доведеться ходити. От тільки незрозуміло, куди саме влаштовуватися. Жодної іншої професії хлопець не освоїв, престижних курсів не закінчував, та й серйозного досвіду, крім крутіння баранки, у нього не було.
Виходить, що він зараз — людина без професії, без роду і без племені. Якось так тошно йому стало на душі, що він ледь стримався, щоб не пустити чоловічу сльозу прямо на вулиці. Люди, що проходили повз, іноді озиралися, мабуть, думаючи, що з цим похмурим хлопцем не все гаразд.
Назар стояв під пластиковим дашком зупинки і щось тихо шепотів сам собі під ніс. У цей час повз нього вже проїхало кілька потрібних автобусів, а він навіть не поворухнувся. Аж раптом якась старенька бабуся у вицвілій хустці, притримуючи важку картату сумку, несподівано зупинилася поруч:
— Онучку, ти чого такий смутний стоїш? Погода он яка гарна розгулялася, дощик нарешті припинився, осіннє сонечко пригріває.
— Та ви маєте рацію, погода що треба, — зітхнув він. — Тільки мені від неї анітрохи не весело. Мене сьогодні звільнили з роботи. І все лише через те, що колись випадково перейшов дорогу мстивому начальнику.
Примруживши ліве око, бабуся підійшла трохи ближче і майже пошепки, якось дуже тепло вимовила:
— Не переймайся так сильно, дитино. Адже ти ненавмисне так зробив, правда була на твоєму боці. Повір старій, буде і на твій вулиці велике свято. Але пам’ятай: коли воно прийде, не проганяй його. Це твоя доля стукатиме у двері.
— Ви що, всі змовилися сьогодні?! — раптом розсерджено і трохи злякано запитав Назар. — Я з самого ранку тільки й чую якісь таємниці та пророцтва! Хтось мені нормально пояснить, що взагалі відбувається?
І поки він емоційно розмахував руками, намагаючись почути відповідь, бабуся вже встигла спритно сісти в маршрутку, що під’їхала, і зникнути за рогом. Склалося таке враження, ніби вона з’явилася лише на хвилину, щоб поділитися з Назаром ще одним містичним секретом. У повному нерозумінні хлопець дочекався наступного тролейбуса і поїхав до себе на орендовану квартиру.
По дорозі додому він зайшов у невеличкий супермаркет, купив буханець білого хліба і пакет молока. Назар знав, що вдома на нього чекає Маруся — руда безпородна кішка, яку він підібрав ще кошеням біля метро. Щойно в дверях клацнув старий замок, улюблениця одразу ж вибігла в передпокій. Вона радісно прилаштувалася до ніг Назара і стала тертися пухнастою спинкою.
Погладивши кішку, тепер уже колишній таксист сумно вимовив:
— Тільки ти мені в цьому світі й рада, Марусю. Тільки ти не зрадиш.
Кішка почула своє ім’я і задоволено замуркотіла, наче трактор. Назар скинув мокрі кросівки, пройшов на тісну кухоньку і налив їй свіжого молока у пластикову миску. Маруся миттю залишила його ноги у спокої і приступила до частування. Жадібно хлебтаючи молоко, вона іноді скоса поглядала на господаря і кумедно облизувалася.
У її великих зелених очах було стільки щирої відданості, що хлопець не витримав, сперся ліктями на підвіконня і закрив обличчя руками. Так він і стояв, дивлячись на сірі багатоповерхівки, ледве стримуючи емоції, що нахлинули хвилею. Раптом у двері хтось наполегливо подзвонив.
Назар аж здригнувся від несподіванки:
— Дивно, я нікого в гості не чекаю… Та й нема кому до мене ходити.