Кішка не відповіла звичним муркотінням. Щойно вона стрибнула на диван ближче до нього, як раптом вигнула спину дугою і голосно, агресивно зашипіла, дивлячись у бік коридору. Назар аж отетерів від такої нетипової поведінки своєї лагідної вихованки:
— Тебе хтось налякав, Марусю? Оце так!
Шерсть на кішці стала дибки. Вона продовжувала шипіти і задкувати до стіни. Назар сів на краю дивана, прислухався і раптом чітко почув, як хтось легенько, але наполегливо шкребеться у вхідні двері. У нього, як і того дощового дня в машині, знову пробіг неприємний холодок по спині. Руки на мить заніміли, а язик немов присох до піднебіння.
Пересиливши дивну скутість, хлопець встав і навшпиньках попрямував у передпокій. Дряпання раптом перейшло у впевнений, але м’який стукіт.
«Певно, знову пані Галина пирогів напекла», — з полегшенням видихнув Назар і поспішив клацнути замком.
Але яке ж було його потрясіння, коли на порозі своєї скромної квартири він побачив… Соломію! Та ще й одягнену в неймовірно стильне, дороге кашемірове пальто, з акуратною зачіскою та легким макіяжем.
— Привіт. Впізнав свого проблемного пасажира? — радо, з теплою усмішкою запитала вона.
— Привіт… Тебе хіба забудеш, — розгублено пробурмотів Назар, кліпаючи очима. — Можна пройти, чи ти не в гуморі приймати незваних гостей?
— Проходь, звісно, — він відступив убік, пропускаючи її до квартири. — Вибач за безлад, я щось останнім часом не дуже добре почуваюся. Стільки неприємних подій звалилося на голову, що навіть говорити про це не хочеться.
— А я вже злякалася, що ти про мене зовсім забув. Мені довелося докласти чимало зусиль і підняти деякі зв’язки, щоб знайти твою адресу. Не думала, що у великому Києві так легко загубитися людині.
— На те вона й столиця, щоб поглинати людей із кінцями, — вже більш бадьорим голосом відповів Назар, замикаючи двері. — Але ж ти стільки часу провела далеко від дому, тож не дивуйся… Ой, вибач. Пробач, що нагадав про твоє минуле. Язик мій — ворог мій.
— Все нормально, Назаре, — спокійно відповіла Соломія, по-хазяйськи проходячи на кухню. — Мені ще багато чого доведеться надолужити і багато чого повернути. Але в одному я точно впевнена: моє минуле забути не вийде. Воно настільки просякнуте темними плямами та зрадою, що мені знадобляться сили, аби все відмити.
— Почекай, ти про що зараз? — здивовано запитав хлопець, ставлячи старенький чайник на газову плиту.
— Ось про це, — Соломія м’яко поклала долоню на свій круглий живіт. — Усі мої головні таємниці ховаються саме тут. І якщо в тебе є трохи часу і терпіння, я розповім тобі всю правду.
— Так, звісно. У мене сьогодні вихідний, тож я нікуди не поспішаю. Може, ти голодна? Зроблю бутерброди.
— Ні, дякую, я годину тому вечеряла в хорошому ресторані на Подолі.
Назар мимоволі окинув її поглядом.
— Що, не можеш зрозуміти, як я так кардинально преобразилася за два тижні? — з усмішкою перехопила його погляд Соломія. — І звідки в колишньої зечки гроші на дорогий одяг та ресторани?
— Якщо чесно, то так, — зніяковіло зізнався хлопець. — Того дня, коли ти ледь не кинулася під колеса мого робочого авто, на тобі були якісь старі лахи, чуже взуття, та й грошей на проїзд не було. До речі… Сподіваюся, ти той банк на Печерську таки не пограбувала? — Назар нервово кивнув на її брендову сумочку.
Соломія дзвінко розсміялася і, підійшовши ближче, поклала свою долоню на його руку:
— Ні, видихай. З криміналом покінчено назавжди. Грабувати банк не знадобилося. Я лише зайшла і законно забрала з комірки та рахунків те, що по праву належало мені та моєму батькові.
На кухні повисла незручна пауза. Назар очікував чого завгодно, але ця дівчина не переставала його дивувати. Щоб розрядити обстановку, а заразом нарешті дізнатися її справжню історію, він тихо запитав:
— Це добре, що нічого протизаконного. Одного разу ти вже обпеклася. До речі… А що саме тоді сталося? За що тебе взагалі посадили?
Соломія сама дістала з шафки чашку, налила собі окропу, вкинула пакетик чаю і, зробивши глибокий вдих, почала свою сповідь:
— Це дуже довга і брудна історія, Назаре. І почну я з того, що ці діти під моїм серцем… вони від людини, яка мене жорстоко, безпринципно зрадила. Від мого колишнього нареченого і партнера по бізнесу.
— Ого… — Назар аж присів на табуретку. — Розкажи детальніше.
— Мій батько, Євген Михайлович, був дуже успішним бізнесменом. Три роки тому померла моя мама. Батько довго сумував, але потім у його житті з’явилася Вікторія Вікторівна — ефектна жінка, молодша за нього на десять років. Вона швидко прибрала його до рук, зачарувала, і він повністю втратив голову. Вони зіграли гучне весілля. Але справжнє пекло почалося тоді, коли в наш дім переїхав жити її рідний син від першого шлюбу — Богдан.
Соломія обхопила гарячу чашку обома руками, ніби намагаючись зігрітися від болючих спогадів:
— У мене теж була своя, окрема від батька компанія. Досить успішна. Мій наречений, Артур, допомагав мені нею керувати. Я йому довіряла як собі. А потім Богдан почав втиратися в довіру до Артура. Разом із мачухою вони провернули масштабну фінансову аферу через мою фірму. Вони підробили мої підписи, провели кілька фіктивних угод і повісили на мене гігантські борги та ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.
— А що ж твій наречений? — обурено перебив Назар.