— Артур? — гірко усміхнулася вона. — Коли запахло смаженим і до нас увірвалися з обшуками, він просто здав мене. Перейшов на їхній бік, щоб врятувати власну шкуру і отримати частку мого бізнесу. На суді він свідчив проти мене. Мене відправили до СІЗО, а потім і в колонію. І саме там, за ґратами, я дізналася, що вагітна від цього зрадника. Та ще й двійнятами!
— Боже мій… — Назар був шокований такою підлістю. — І як ти все це витримала там?
— Я вижила в колонії виключно заради цих малюків. Я не могла дозволити собі зламатися. А звільнилася по УДЗ, бо мій новий адвокат нарешті довів деякі процедурні порушення під час слідства, та й поведінка в мене була ідеальною. Я вийшла на волю з єдиною метою: повернути своє добре ім’я і знищити тих, хто зламав мені життя.
Соломія обхопила гарячу чашку обома руками, ніби намагаючись зігрітися від болючих спогадів, які розривали її зсередини. Назар слухав її, затамувавши подих. Всі його власні проблеми з роботою та нестачею грошей раптом здалися такими дріб’язковими порівняно з тим пеклом, через яке пройшла ця тендітна дівчина.
— Це дуже важко, коли поруч немає близьких людей, яким можна довіритися, — тихо промовив Назар, нарізаючи хліб для бутербродів. — Знаєш, мені здається, що в нас із тобою в чомусь схожі долі. Я пройшов майже таку ж школу виживання, коли ріс у притулку. Там теж кожен сам за себе, і ніж у спину можна отримати від того, з ким учора ділив шматок хліба. Залишайся в мене. Я постелю тобі в кімнаті на дивані, а сам переб’юся тут, на кухонному розкладачці.
Соломія з вдячністю погодилася. Тим паче, що вона й не збиралася йти. Адже не просто так вона підняла на вуха знайомих, аби розшукати цього доброго таксиста. Він ще тоді, у першу їхню зустріч під проливним дощем, їй дуже сподобався. Соломія відчувала провину за те, що через неї він втратив роботу, і твердо вирішила виправити цю ситуацію. Засинаючи в скромній, але охайній кімнаті Назара, вона вже подумки бачила себе поруч із ним. Залишалося лише дізнатися, як він по-справжньому поставиться до чужих дітей.
Наступного ранку Назар прокинувся рано. Він тихо порався на кухні, намагаючись не гриміти посудом. Для Соломії цей домашній шум став справжнім одкровенням. Вперше за довгі місяці ранкові звуки не викликали в неї тривоги чи роздратування, як це було в колонії, де підйом супроводжувався брязкотом металевих мисок. Вона накинула плед і вийшла на запах свіжозвареної кави.
— Доброго ранку, Назаре.
— О, доброго ранку, Солю! А чого ти так рано встала? Я ще тільки готую сніданок, роблю омлет, тож доведеться трохи почекати.
— Просто не могла довго заснути, все думала про нас… і про те, що маю зробити, — обережно почала дівчина, сідаючи за стіл. — Я вчора не все тобі розповіла. Є речі, про які ти теж мусиш знати, якщо вже впустив мене у своє життя.
— Ого, то мені що, доведеться ще більше дивуватися? — стурбовано запитав хлопець, перевертаючи омлет на сковорідці. — Я думав, що вчора ти поставила крапку у своєму минулому.
— Минуле дійсно позаду, — зітхнула Соломія. — Але є справи, які життєво необхідно завершити. Пробач, що так раптово звалюю це на тебе, але мені потрібна твоя допомога. До пологів залишилося зовсім мало часу, а я маю повернути те, чого мене незаконно позбавили. Мачуха Вікторія та її синочок Богдан забрали не лише мою фірму…
Соломія раптом закрила обличчя руками і гірко заплакала. Назар миттєво вимкнув плиту, підійшов до неї і міцно обійняв за плечі. Він відчув, як її тіло здригається від ридань, і його серце стиснулося від ніжності та бажання захистити цю жінку від усього світу.
— Вони забрали мого батька, Назаре… — крізь сльози прошепотіла вона. — Тато помер, коли я сиділа в колонії. Звістка прийшла тоді, коли його вже поховали. Мені навіть не дозволили з ним попрощатися. Але найстрашніше те, що він не просто помер. У нього стався серцевий напад, а ця відьма, Вікторія… вона сховала його таблетки і навмисно довго не викликала швидку допомогу. Вона просто стояла і дивилася, як він помирає, щоб швидше прибрати до рук усі його активи!
Назар ще міцніше притиснув її до себе і, піддавшись раптовому, але дуже щирому пориву, ніжно поцілував у скроню, а потім у губи. Соломія відповіла на поцілунок. Вона пригорнулася до нього всім тілом, наскільки це дозволяв її округлий животик. Вони стояли так кілька хвилин, не випускаючи одне одного з обіймів. Збоку здавалося, що зустрілися дві рідні душі після довгої і болісної розлуки. Між ними спалахнула та сама іскра, яка буває раз у житті.
— Ти мені дуже подобаєшся, Солю, — палко прошепотів Назар, дивлячись їй в очі. — І я нікому не дам тебе образити. Чуєш? Ми розберемося з твоєю фірмою.
— І ти мені подобаєшся, Назаре. Я ще тоді, в машині, зрозуміла, що ти не такий, як усі. Ти не відсахнувся від мене.
Соломія дістала зі своєї брендової сумочки теку з документами:
— Ось. Перед самою смертю тато, мабуть, щось запідозрив. Він встиг таємно відкрити на моє ім’я рахунок у “Столичном Комерційному Банку” і перевів туди всі свої особисті заощадження. Вікторія про це не знала. Саме ці гроші я вчора і забрала. Їх вистачить, щоб найняти найкращих адвокатів і почати війну.
Назар відмовився від будь-яких грошей за свою допомогу. Для нього це стало справою честі. Того ж дня він звільнився зі складу. Разом вони вийшли на одного з найдосвідченіших і найвпливовіших юристів Києва — Тимура Едуардовича. Вивчивши документи, адвокат підтвердив, що шанси довести махінації Богдана та Вікторії Вікторівни дуже високі, особливо з огляду на те, що знайшлися свідки їхніх фінансових маніпуляцій.
Поки юристи готували позови до суду, Назар і Соломія будували своє життя. За частину батькових грошей дівчина придбала простору і світлу квартиру в новобудові на Оболонській набережній. Вони переїхали туди разом із кішкою Марусею, яка швидко освоїлася на нових квадратних метрах. Ніхто з них уже й не сумнівався, що це початок їхнього справжнього сімейного щастя. Слова бабусі із зупинки виявилися пророчими.
А через кілька днів Соломія зробила Назарові неймовірний подарунок — купила йому з салону новий, надійний позашляховик. Хлопець спочатку категорично відмовлявся приймати такий дорогий презент, але Соломія наполягла, сказавши, що йому потрібна безпечна машина, аби возити її, а згодом — і малюків. Коли Назар вперше сів за кермо свого власного розкішного авто, він розчулено погладив Соломію по животу і прошепотів: «Ви мої хороші… скоро я вас побачу». Він був готовий стати батьком для цих дітей, незважаючи на їхнє біологічне походження.
Тим часом адвокат Тимур Едуардович повідомив, що мачуха Вікторія та її синок Богдан серйозно заметушилися. До них дійшли чутки, що законна власниця бізнесу готує розгромний судовий позов і підключає серйозні зв’язки.
Вікторія Вікторівна не змусила на себе довго чекати. Зрозумівши, що пахне смаженим, вона підіслала свого синочка Богдана розвідати обстановку і, можливо, залякати Соломію. Але хлопцеві дуже не пощастило. Назар, який останні дні ретельно пильнував двір їхнього нового будинку, перехопив його прямо біля під’їзду.
Він одразу впізнав зведеного брата Соломії по фотографіях, які та йому показувала. Назар рішуче перегородив йому дорогу:
— Ну здоров, родичу. Куди це ти так поспішаєш? Не до сестрички часом?
— Перепрошую, а ми хіба знайомі? — пихато і трохи нервово прошепелявив Богдан, намагаючись обійти міцного хлопця.
— Ми не так щоб дуже знайомі, але я про ваші з матусею гнилі справи наслуханий сповна, — жорстко відрізав Назар.
— Якого дідька! Дайте мені пройти! — раптом заволав Богдан і спробував прорватися до дверей під’їзду.
Але Назар діяв блискавично. Він міцно, мов лещатами, схопив Богдана за комір його дорогої брендової куртки і силоміць притиснув до дверцят свого позашляховика.
— Слухай сюди, ти, слимаку, — прошипів Назар йому прямо в обличчя, дивлячись крижаним поглядом. — Я не просто так тебе зупинив. Мені відомо все: як ви з нареченим підставили Соломію, як повісили на неї борги і відправили за ґрати. Це не просто підлість, це кримінал. І за це ви сядете. А тепер викладай, що ви ще задумали!
Богдан, який звик до легких грошей і безкарності, миттєво здувся. Його губи затремтіли, і він, ковтаючи слова, почав здавати всіх підряд:
— Це все мати придумала! Клянусь! Вона хотіла стати повноправною власницею всього бізнесу Євгена Михайловича, але їй заважала Соломія. Вона попросила мене зробити так, щоб дочка зникла з дороги на кілька років! Я тільки документи підробив, я її не вбивав!
— Який ти молодець. А що щодо батька Соломії? Чому здоровий чоловік раптом помер від серцевого нападу, коли поруч була твоя турботлива матір?
— Я… я нічого не знаю! — жалібно заскімлив Богдан, марно намагаючись вирватися з міцної хватки.
— Не бреши мені! Ти ж чудово знаєш, що вона навмисно сховала його ліки і не викликала швидку! Це залишення в небезпеці, що призвело до смерті. Ваша справа вже в прокуратурі, ви обоє на гачку!
Не встиг Назар договорити ці слова, як у його кишені несамовито задзвонив телефон. Це була Соломія.
— Так, кохана, я слухаю…
У слухавці почувся її переривчастий крик і стогін:
— Назаре… Почалося! У мене перейми… Води відходять! Треба терміново в лікарню!
Назар зблід. Він різко відпустив комір Богдана, відштовхнув його вбік і грізно кинув:
— Тікай, поки я добрий. Але пам’ятай: ваше солодке життя закінчилося. Скоро за вами прийдуть.