Мій телефон раптом задзвонив. На екрані з’явилося фото мами.
— Візьми слухавку, — попросила Христина. — Я маю це почути.
Я увімкнула гучномовець.
— Мартусю, слава Богу! Нам треба поговорити.
— Хіба?
— Будь ласка, донечко. Повертайся додому. Ми зможемо все вирішити як сім’я. Без судів.
— Та сама сім’я, яка продала мій дім за моєю спиною?
— Ми зробили помилку. Жахливу помилку. Але ми можемо все виправити!
— І як саме ти плануєш “виправити” статтю за шахрайство, мамо?
— Не кажи цього слова! Ми ж рідні люди. Ми просто… тимчасово позичили під заставу твого активу.
— Підробивши мій підпис.
— Марто, благаю! У батька хапає серце від стресу! Карина плаче вже другу добу, не виходячи з кімнати. Ти нам потрібна!
— А де була вся ця турбота, коли ви тринькали мої гроші на дизайнерські сукні та флористику?
— Ми ж не знали, що це твої гроші! Ти ніколи не розповідала нам про цю свою фірму і про платежі. Ми думали, що у нас є ангел-охоронець!
— Він у вас був. А ви встромили йому ніж у спину.
Я скинула виклик. Тієї ж секунди прийшло повідомлення від Карини: «Візьми слухавку, ти егоїстичне стерво! У мами панічна атака, а тата може схопити інсульт. Це все твоя провина!»
— Високі стосунки, — саркастично зауважила Христина.
— Почекай, тут є ще одне від неї. «Сім’я Максима розповідає всім спільним знайомим, що ми злочинці. Його мати назвала мене золотошукачкою і сказала, що мені пощастило, що вони не подають заяву в поліцію. Я не можу вийти на вулицю через те, що ти наробила!».
— Вона досі вперто ліпить із себе жертву обставин.
— Звісно. О, а ось це вже справді цікаво. — Я відкрила свіжий лист від Олени, кредитної спеціалістки з «Першого Столичного».
«Пані Марто, сподіваюся, ви не проти, що я пишу вам напряму. Я менеджерка, яка веде рахунки ваших батьків. Я просто хотіла попередити: вони приходили до нас у відділення тричі за цей тиждень, намагаючись оформити термінові кредити готівкою, використовуючи вашу квартиру як заставу. Коли ми пояснили, що майно фігурує в судовому провадженні, ваш батько став… дуже агресивним. Вчора охороні довелося силою виводити його з банку».
— Твого батька вигнали з банку з охороною?! — ахнула Христина.
— Тут є продовження: «Я, мабуть, не повинна цього розповідати, але вони також намагалися взяти кредит під заставу свого авто, і їм відмовили через катастрофічне співвідношення боргів до доходів. Без тих анонімних платежів, які вони отримували, вони абсолютно неплатоспроможні. Я вирішила, що ви маєте це знати, на випадок, якщо вони тиснутимуть на вас із проханнями про гроші».
— Вони в розпачі. Абсолютно на мілині. І тепер про це знає все місто.
Раптом мій ноутбук видав звук вхідного відеодзвінка від невідомого абонента. Я хотіла відхилити, але впізнала фон на аватарці. Це була Діана, організаторка весілля.
— Мені доведеться відповісти.
На екрані з’явилося обличчя Діани. Вона виглядала абсолютно виснаженою, її завжди бездоганний макіяж був розмазаний, а під очима залягли глибокі тіні.
— Марто… Мені дуже шкода, що турбую вас, але я мушу дещо запитати.
— Слухаю вас, Діано, — спокійно сказала я.
— Ваша родина справді підробила ваш підпис, щоб продати вашу квартиру? — її голос тремтів, видаючи крайній ступінь відчаю.
— Так.
— І ви… ви роками таємно оплачували їхні рахунки і кредити?
— Так. Це теж правда.
Діана заплющила очі і зробила глибокий, судомний вдих.
— Я знищена. Мій бізнес повністю знищено. Сімнадцять різних підрядників готують проти мене колективний позов за порушення умов договорів. Я ж виступала гарантом оплати за послуги, які тепер не можу покрити. А моя бізнес-страховка не покриває збитки, пов’язані з шахрайськими діями клієнтів.
— Мені дуже шкода, що ви опинилися в такій ситуації.
— Ваша сестра продовжує обривати мені телефон, — Діана ледь стримувала сльози. — Вона кричить, що це все ваша провина, і вимагає, щоб я якось усе владнала. Вона на повному серйозі хоче, щоб я взяла всі витрати на себе і надала послуги безкоштовно… як компенсацію за “моральну шкоду” через цю плутанину.
— Це дуже в стилі Карини.
— Марто, я маю запитати. Чи є хоч якийсь шанс, що ви могли б допомогти? Не заради вашої родини, а заради мене? Я втрачу справу всього свого життя через те, що довірилася їм.