Але одного ранку Богдан, весь блідий і розгублений, зайшов на кухню, тримаючи в руках свіжий випуск обласної газети.
— Мамо, подивися… — тихо сказав він, тремтячими руками простягаючи їй розгорнуту сторінку зі статтею.
Там, у кримінальній хроніці, описувалася жахлива аварія на столичній трасі. Син того самого впливового аграрного бізнесмена загинув на місці внаслідок страшного ДТП. Повертаючись з чергової вечірки у нетверезому стані, він не впорався з керуванням на шаленій швидкості і вилетів з дороги.
Відплата, хоч і через роки, але невблаганно наздогнала його. Він помер на холодній дорозі — достоту так само, як колись покинув помирати молоду, ні в чому не винну Вірочку.
Пані Олена довго мовчала, вчитуючись у скупі рядки газетної статті. Вона не відчувала радості від чужої смерті, але відчувала, як замкнулося коло долі. Нарешті, піднявши ясний погляд на свого названого сина, вона тихо і впевнено сказала:
— Мабуть, синку, вищий суд і справедливість у нашому світі все-таки існують.