Ледве дочитавши ці моторошні рядки, Юрко відчув, як по спині побігли колючі мурашки, а на лобі виступив холодний піт. Його затуманений роками поневірянь розум ще намагався осмислити побачене, відмовляючись вірити в реальність цього жаху, але тіло вже зреагувало. Ноги самі зірвалися з місця і понесли його вперед, геть від звалища, до найближчого місця, де він міг би знайти допомогу для беззахисної дитини. Очі чоловіка були повні страху, він навіть не озирався назад, чітко усвідомлюючи, що кожна змарнована хвилина може коштувати дитині життя.
Розуміючи, що часу обмаль, Юрко без роздумів кинувся до найближчого районного відділення поліції. Була вже пізня вечірня пора, місто поринуло в густі сутінки, і ніхто у всьому Києві, крім нього, старого безхатька, не знав про цю лякаючу знахідку. Коли захеканий, брудний Юрко увірвався у світле приміщення чергової частини і, розмахуючи зім’ятим зошитовим аркушем, спробував передати записку, його зустріли зовсім не так, як він очікував.
Замість слів «Це неймовірно! Нарешті у нас є зачіпка!», які він уявляв у своїй голові, Юрко натрапив на глуху стіну байдужості. Ледве він переступив поріг відділення, як один із втомлених патрульних різко обірвав його на півслові.
— О, ну що, шановний! — саркастично кинув поліцейський, оглядаючи пошарпаний одяг Юрка. — Знову з поличним прийшов здаватися? Чи білочка в гості завітала?
— Та ні ж бо! Ви не розумієте! Там дитина! — як міг, намагався пояснити Юрко, тицяючи записку у віконце чергового. Але його благання просто тонули у загальній метушні відділку.
Того вечора у правоохоронців був справжній аврал: якась група місцевих волоцюг розгромила і пограбувала продуктовий МАФ біля станції метро. Через це патрульні “пакували” і привозили до відділку всіх підозрілих осіб без постійного місця проживання, особливо не розбираючись. Від Юрка різко тхнуло смітником і дешевим перегаром ще з минулих вихідних, тож для чергового він був лише черговим “клієнтом”. Ніхто навіть не глянув на його папірець.
— Давай, проходь до кімнати для затриманих, не стій на проході! Вранці розберемося з твоїми дітьми і мареннями! — грубо відмахнувся черговий, відправляючи Юрка до тісного приміщення з металевими лавами.
Тієї ночі Юрко не склепив очей. Він провів довгі, неймовірно холодні години на жорсткій лаві у відділку, мучачись від безсилля і переживаючи за незнайому дитину, яка прямо зараз, можливо, плаче в темряві, сподіваючись на порятунок. На ранок, коли зміна змінилася і поліцейські з’ясували, що Юрко не має жодного відношення до нічного пограбування кіоску, його мовчки виставили за двері.
Опинившись на ранковій, сирій вулиці, Юрко зупинився. Зім’ята записка, яку він так і не випустив з рук і сховав у внутрішню кишеню своєї подертої куртки, продовжувала пекти йому серце. Невже якась дитина дійсно опинилася в такій смертельній небезпеці? Спогад про колекційну ляльку з тим страшним кляпом-шнурком у роті стояв перед очима, нагадуючи про прочитане послання. І тоді Юрко ухвалив найважливіше рішення у своєму житті. Якщо поліції байдуже, він мусить сам знайти цей клятий будинок, незважаючи ні на що.
Шлях виявився виснажливим і довгим. Дачний кооператив на Осокорках — це гігантський, заплутаний лабіринт із вузьких вуличок, високих парканів і тисяч будинків, де легко заблукати навіть місцевим. Пошуки вулиці Яблуневої та того самого 16-го номера зайняли в нього кілька годин. Він блукав серед розкішних нових котеджів та занедбаних старих хатинок, розпитуючи рідкісних перехожих, поки ноги не почали гудіти від втоми.
Нарешті, ближче до обіду, він дістався до потрібної адреси. Перед ним постала стара, похмура цегляна будівля, більше схожа на покинутий сарай, ніж на житлову дачу. Ділянка заросла бур’яном, але щось у її вигляді одразу пробудило в Юркові гостру тривогу. Крізь щілини у віконницях будинку виднілося тьмяне світло, а біля старого металевого гаража стояла припаркована іномарка, яку чомусь не загнали всередину. Юрка тієї ж миті пронизала ясна, страшна думка: якщо записка не бреше, то всередині цього іржавого гаража прямо зараз знаходиться дитина, і вона там зовсім одна.
Діяти відкрито було самогубством — він не знав, скільки людей всередині і чи озброєні вони. Зібравши волю в кулак, Юрко обережно, наче тінь, пробрався крізь дірку в паркані на сусідню, вочевидь пустуючу ділянку. Там стояв недобудований дачний будиночок без вікон. Сховавшись в одній із порожніх кімнат на другому поверсі, звідки відкривався ідеальний вид на двір сусідів, він почав обдумувати свої подальші дії.
У цих важких роздумах та напруженому очікуванні, втомлений безсонною ніччю та довгим переходом, Юрко непомітно для себе провалився у глибокий сон. Він заснув на знайденому там старому, але сухому пружинному матраці, вперше за довгий час відчуваючи дивний, тривожний спокій.
Наступного ранку Юрко прокинувся від різкого звуку, і в його голові вже дозрів цілком чіткий план порятунку. Його розбудив гучний рев автомобільного мотора — господар сусідньої ділянки явно збирався кудись їхати. Юрко миттєво підхопився на ноги, притиснувся до холодної цегляної стіни і обережно визирнув у віконний отвір. Чорна іномарка якраз повільно виїжджала за ворота ділянки на ґрунтову дорогу. Чоловік, затамувавши подих, дочекався, поки шум коліс остаточно стих вдалині. Переконавшись, що поблизу нікого немає, він глибоко вдихнув, перехрестився і рішуче попрямував до іржавих воріт старого гаража.