Назару й самому вже добряче остогидла ця дешева театральна вистава. Тим паче, він був абсолютно впевнений у своїх почуттях до Мар’яни. Більше того, він уже подумки обирав обручку і збирався освідчитися їй — зробити те, чого Мілана марно чекала від нього цілий рік. Те, що він так і не наважився запропонувати їй шлюб, остаточно вибивало Мілю з колії і змушувало почуватися неповноцінною.
Тому візит Мар’яни та Назара того вечора став справжнім вибухом.
— Та як ви взагалі могли?! — несамовито закричала Мілана, коли сестра та її колишній хлопець переступили поріг квартири разом.
Усе стало зрозуміло без жодних зайвих пояснень. Їхні переплетені пальці, винуваті, але рішучі погляди — це був фінал. Стало очевидним, що вони не випадково “перетиналися” біля під’їзду останні кілька тижнів. Очевидно, що вони прийшли поговорити як дорослі люди. Тільки от про що тут було говорити? Які слова могли б зарадити? Мілана навіть чути нічого не бажала.
— Бачити вас обох більше не хочу! Ви мені огидні! — в розпачі вигукнула вона, відступаючи вглиб коридору.
Потім її палаючий від ненависті погляд зупинився на сестрі.
— А ти… — просичала Мілана, вказуючи на Мар’яну тремтячим пальцем. — Сиди у своїй кімнаті, як сич, і краще не трапляйся мені на очі. Бо клянуся, я за себе не відповідаю!
Назар, побачивши стан колишньої, зрозумів, що залишати тут Мар’яну просто небезпечно. Того ж вечора, коли вони вийшли з під’їзду на прохолодну київську вулицю, він обійняв її за плечі.
— Давай ти переїдеш до мене. Від гріха подалі, — важко зітхнувши, запропонував він. — Ти ж бачиш, як вона налаштована. Знаючи емоційність Міли, можу сказати одне: у такому стані афекту вона здатна на будь-яку дурість.
Він ніжно поцілував її у скроню.
— Нехай трохи охолоне. А ми з тобою все одно плануємо одружитися, тож яка різниця, коли ти перевезеш речі — зараз чи через місяць? Квартира в мене велика, місця нам вистачить. Та й моя мама буде тобі тільки рада, ти їй дуже сподобалася.
— Правда? — боязко посміхнулася Мар’яна.
Майбутня свекруха, Ганна Петрівна, під час їхнього єдиного короткого знайомства здалася їй жінкою надзвичайно суворою, вимогливою та беземоційною.
Але це лише на перший погляд. Насправді ж матір Назара, Ганна Петрівна, була людиною надзвичайно доброю, мудрою і до майбутньої невістки поставилася з неабияким теплом. Мілана, з якою жінка перетиналася всього пару разів, коли та ще гостювала в їхній квартирі на Оболоні, їй відверто не подобалася. А от із Мар’яною все склалося зовсім інакше.
— Оця дівчинка набагато краща за ту, попередню, — з теплою усмішкою сказала Ганна Петрівна синові після першої ж спільної сімейної вечері.
Жінка лагідно поплескала Назара по плечу.
— Мар’яночка просто чудова, щира і світла, не те що Міля. Я тобі одразу казала, що в тієї дівки якась зміїна натура, і вам з нею точно не по дорозі. А от із Мар’яною у вас буде гарна, міцна сім’я. Я в цьому більш ніж упевнена, материнське серце не обдуриш.