Ганна Петрівна охоче погодилася, щоб Мар’яна переїхала до них, і навіть зраділа такій компанії. Молодята почали активно готуватися до весілля. Природно, що Мілану на це свято ніхто кликати не збирався. Хоч це й виглядало не зовсім по-родинному, але Мар’яна чудово уявляла, який грандіозний скандал може влаштувати ображена сестра на головному святі її життя, і всіляко прагнула цього уникнути.
Якби не матір, яка наважилася на відверту розмову з Мар’яною через два тижні після її переїзду, дівчина, мабуть, узагалі б назавжди припинила спілкування з Мілою. Проте Олена Леонідівна поставила собі за мету за будь-яку ціну примирити доньок.
— Ви ж усе-таки не чужі люди, одна кров, — зітхаючи, переконувала матір, сидячи на кухні. — Не можна ж так. Сестри не повинні ставати ворогами через якихось хлопців, хай би там що.
Олена Леонідівна взяла доньку за руку.
— Знайде вона ще своє щастя, які її роки! Усе життя попереду. А ти з сестрою помирися, хоча б заради мене. Я не хочу, щоб у нашій родині коїлося казна-що. Та й тобі самій на душі стане легше, повір мені.
“Ще чого б пак”, — злорадно подумала про себе Мілана, коли матір передала їй суть розмови. Проте дівчина вирішила піти на хитрість і зробити вигляд, що не тримає на Мар’яну зла. Це було частиною її плану: Міля буквально марила помстою. А перебуваючи з сестрою на ножах і в повному ігнорі, їй навряд чи вдалося б підлаштувати якусь капость.
Тому Мілана вирішила діяти тонше. Вона сама набрала номер Мар’яни і запропонувала зустрітися у затишній кав’ярні «Кавовий куточок» на Подолі. Це викликало в сестри цілком зрозуміле здивування та пересторогу.
— З якого це дива ти раптом вирішила зі мною миритися? — обережно запитала Мар’яна, помішуючи лате і пильно дивлячись на сестру.
Дівчина і справді не розуміла справжніх мотивів. Ще зовсім недавно Мілана кричала про ненависть, а тепер раптом вирішила покаятися. Усе це виглядало підозріло, але Мар’яна зробила вигляд, що повірила і пробачила, хоча на серці все ще було важко.
— Я просто подумала… — майстерно граючи роль, пробелькотіла Мілана, опустивши очі. — Чого ми дійсно побили горщики через таку дурницю? Мама ж переживає, місця собі не знаходить. Якщо вже так склалося, що Назар пішов до тебе, значить, він просто не мій чоловік. Що тепер вдієш?
Мілана театрально зітхнула і додала:
— Правильно мама сказала: хлопців у Києві ще багато буде, а рідна сестра — тільки одна.
Ані Назар, ані його матір Ганна Петрівна не повірили в це раптове чудесне каяття. Уж надто все було просто, гладко і солодко.
— Ох, гнила натура у твоєї сестри, ох і гнила… — тільки й робила, що примовляла майбутня свекруха, хитаючи головою.
Ганна Петрівна, як і раніше, категорично не хотіла бачити Мілану на весіллі. Але після того, як стосунки між сестрами офіційно «налагодилися», вибору вже не було. Довелося вписувати Мілю в список гостей.
У день весілля Мілана вела себе напрочуд пристойно. Ресторан для офіційної частини орендували розкішний — заміський комплекс «Кришталева тераса». А от увечері найближчі родичі поїхали до просторої квартири Ганни Петрівни, щоб посидіти у вузькому, затишному сімейному колі. Але навіть там свекруха не зводила з неї пильного погляду, від чого дівчині було вкрай ніяково.
— Чого вона на мене так витріщається весь вечір? — невдоволено шипіла на вухо матері Мілана, ховаючись за келихом. — Набридло вже. Сидить, як наглядачка в колонії. Таке відчуття, що вона мене в чомусь підозрює!
— Може, воно й так, — зітхала Олена Леонідівна, намагаючись згладити кути. — Заспокойся, донечко, скоро все це закінчиться, і ми поїдемо додому.
“Ще чого б пак”, — знову подумала Міля. Вона весь вечір вичікувала зручного моменту, щоб здійснити задумане. Не просто ж так вона прийшла на це свято. В її сумочці лежав маленький флакончик із надзвичайно потужними краплями для шлунка, які гарантували жахливий розлад на найближчі дві доби.
Зіпсувати Мар’яні першу шлюбну ніч Мілана вважала своїм святим обов’язком. “Якщо не зірву весілля повністю, то хоча б вечір добряче зіпсую, — мстиво вирішила дівчина. — Чому б і ні? Нехай відчує себе такою ж приниженою і жалюгідною, якою була я, коли Назар мене покинув”.
Вона не планувала нічого кримінального — на справжній злочин у неї просто не вистачило б духу. А от дрібна, брудна капость була цілком у її стилі. Тому, коли всі гості у вітальні відволіклися на перегляд дитячих фотографій молодят, а Ганна Петрівна нібито захоплено розмовляла з родичкою, Мілана зрозуміла: час настав.
Вона швидко дістала флакончик і крадькома капнула щедру дозу препарату в чашку з холодним чаєм, який так любила пити її сестра.
Але Мілана навіть уявити собі не могла, наскільки майбутня свекруха виявиться проникливою. Ганна Петрівна була з тих жінок, які бачать усе на 360 градусів. Від її гострого, як лезо, погляду не вислизнуло те, як Мілана щось метушливо підливала в чашку Мар’яни. Звісно, не факт, що невістка стала б допивати той чай, але свекруха не могла пустити справу на самоплин.
Щойно Мілана задоволено посміхнулася і самовпевнено відійшла до дамської кімнати припудрити носик, Ганна Петрівна блискавично підійшла до столу і просто поміняла чашки сестер місцями. Міля, звісно ж, про це знати ніяк не могла. Повернувшись до столу, вона взяла “свою” чашку і з відчуттям виконаного обов’язку випила все до дна.
Свято тривало, атмосфера була радісною. Але десь за годину Мілана раптово відчула себе зле. І настільки зле, що змушена була схопитися за живіт і ледь змогла підвестися з-за столу. Її обличчя вкрилося холодним потом.
— Донечко, що з тобою?! — злякано вигукнула Олена Леонідівна, помітивши, як дівчина зблідла до кольору крейди.
— Не знаю… — розгублено пробубоніла Мілана, хапаючись за спинку стільця. — Дурня якась… усе пливе перед очима, і живіт крутить нестерпно. Я, мабуть, з’їла щось не те.
— Та як же “не те”?! — не заспокоювалася матір. — Усе ж свіже було! Подивись, з іншими гостями все в повному порядку. Он усі веселяться. Добре, що ми домашнє їмо. Я тим ресторанним стравам з «Кришталевої тераси» ніколи не довіряла.
— Але ж у ресторані ми теж були… — ледь чутно простогнала Міля, згинаючись навпіл. — Тільки там майже ніхто нічого не їв, а я… я ж не могла пропустити такі делікатеси.
І справді, Мілана славилася своєю жадібністю до безкоштовних частувань. Вона досхочу наїлася дорогих закусок у ресторані, а потім і вдома налягала на домашню випічку Ганни Петрівни. Спочатку дівчина сподівалася, що все минеться само собою, але з кожною хвилиною їй ставало все гірше. Біль був таким різким, що сімейне свято довелося терміново перервати, а перелякана матір викликала для доньки карету швидкої допомоги.