Дарина, відчуваючи, як її серце знову солодко стискається від цього світлого прощання, гаряче подякувала мамі та Ганні Петрівні. Вона кричала їм услід слова любові, коли дві жіночі постаті, міцно тримаючись за руки, почали повільно віддалятися, розчиняючись у теплому золотистому світлі.
Її лагідно розбудив Сергій. Він був трохи стурбований тим, що дружина емоційно розмовляла і навіть вигукувала щось крізь сон. Він обережно торкнувся її плеча і запитав:
— Сонечко моє, все гаразд? Тобі щось наснилося?
Дарина, все ще перебуваючи під величезним враженням від побаченого, міцно обійняла чоловіка за шию. Вона в деталях розповіла йому про свій дивовижний сон, у якому знову бачила маму і його знамениту бабусю, які стояли пліч-о-пліч.
Сергій був вражений почутим. З непідробним здивуванням він запитав:
— Але ж… Як таке взагалі можливо? Вони ж ніколи не були знайомі за життя!
Жінка лише загадково похитала головою, витираючи сльозинку з куточка ока:
— Я не знаю, коханий, як влаштований той світ. Але мама чітко сказала, що там вони стали найкращими подругами.
У цей момент Сергій раптом згадав про одну дуже важливу річ. Він підвівся, підійшов до комода і дістав звідти свіжу фотографію, яку вони отримали напередодні поштою від київських знайомих. Він поспішив показати її дружині.
На знімку, зробленому на тому самому старому київському кладовищі, виднілися дві ідеально доглянуті могили. Вони були оточені густою, яскраво-зеленою травою та свіжими кущами квітучих рожевих і білих петуній. Два гранітні пам’ятники стояли зовсім поруч, ніби сусіди. На одному з них м’яко, з теплотою усміхалася мама Даринки, а на іншому — зі спокійною гідністю дивилася у вічність молода Ганна Петрівна.
Здавалося, вони дивилися не в об’єктив камери, а трохи вбік, одна на одну. І їхні нерухомі, викарбовані на камені погляди були наповнені такою глибокою ніжністю, розумінням і теплотою, що перехоплювало подих.
Саме так дивляться одна на одну лише по-справжньому найближчі подруги.