— Артеме, ти чого там застиг у темряві? — бадьорий голос матері повернув його до реальності, вирвавши з липких думок. — Іди-но сюди, допомагай тісто місити, бо в мене вже руки болять.
Він глибоко вдихнув, намагаючись опанувати себе, і механічно повернувся на затишну кухню. Ніна Петрівна вже розкладала на дерев’яній дошці просіяне борошно та розбивала яйця для пухкого тіста.
— Знаєш… — почала вона, ретельно замішуючи інгредієнти у великій мисці. — Я от дивлюся на вас з Ірою і щиро радію. Стільки років разом, а все як молодята. Вона ж тебе так береже, так дбає.
Артем ледь не впустив пакет із залишками борошна, який тримав у руках. Береже? Чи, може, «береже свої таємниці»?
— А пам’ятаєш, як вона тебе виходжувала три роки тому, коли ти з важким запаленням легень зліг? — продовжувала мати, з теплотою в голосі. — Ночами біля ліжка сиділа, очей не змикала, бульйони тобі варила, ліки по годинах давала. Навіть відпустку за власний рахунок на роботі взяла, аби тільки ти одужав.
Він пам’ятав. Тієї холодної зими Ірина дійсно не відходила від нього ні на крок, її турбота була щирою і безмежною. А тепер… 450 тисяч гривень якомусь незрозумілому психотерапевту Зборовському.
— Мам… — Артем нарешті наважився. — А тобі не здається дивним, що Іра останнім часом якось невловимо змінилася?
— В якому сенсі? — Ніна Петрівна відірвалася від тіста, витираючи руки рушником.
— Ну, стала значно більше часу проводити поза домом. Новий дорогий одяг, якісь нескінченні салони краси, ресторани…
Мама уважно, навіть трохи суворо подивилася на сина. Її брови злетіли вгору.
— Господи, Тьомо! Та жінці іноді життєво необхідно себе побалувати! Вона ж не тільки дружина і мати-квочка, але й жінка, врешті-решт. Чи ти проти того, щоб твоя дружина мала гарний вигляд і відпочивала?
У її голосі з’явилися ті самі повчальні нотки, які Артем пам’ятав ще з раннього дитинства. Вона завжди використовувала цей тон, коли вважала, що син говорить відверті дурниці.
— Ні, звісно ні… — Артем відвернувся до вікна. За склом львівський вечір ставав дедалі темнішим, вуличні ліхтарі відбивалися в калюжах на асфальті. — Просто… раніше вона завжди радилася зі мною перед великими покупками. Ми все планували разом.
— А ти знаходив час її вислухати? — у голосі матері з’явилася несподівана жорсткість. — Скільки разів за останній місяць ви з нею просто сідали і розмовляли? Не про комуналку, не про оцінки Аліси в школі, не про те, що купити на вечерю, а просто так? По душах?
Артем промовчав. Зціпив зуби, бо мама мала рацію. Він справді не міг згадати, коли востаннє вони з Ірою просто сиділи ввечері вдвох, пили вино, говорили про все на світі, ділилися мріями, як колись.
Телефон у його кишені знову завібрував. Цього разу — вхідний дзвінок. На екрані висвітилося: “Іруся”.
Артем швидко вийшов у коридор, щільно прикривши за собою двері кухні.
— Так, люба? — його голос прозвучав глухо.
— Милий, пробач мені, будь ласка, я сьогодні буду зовсім пізно, — голос Ірини звучав напружено, з нотками штучної втоми. — У Світлани в офісі головний комп’ютер полетів, база даних накрилася. Треба все терміново відновлювати з резервних копій. Може, доведеться мало не всю ніч тут просидіти.
Бреше. Вперше за чотирнадцять років щасливого шлюбу він точно, на всі сто відсотків знав, що його дружина йому нахабно бреше. У горлі став гіркий ком, дихати стало важче.
— Може, я приїду? Допоможу? Я ж трохи розбираюся в цьому…
— Ні-ні! Тут тільки айтішники-спеціалісти впораються, — поспішно, навіть занадто швидко відповіла вона. — Я сама подзвоню, як тільки звільнюся. Лягайте без мене.
— Добре, Іро.
— Я кохаю тебе, — додала вона після секундної паузи.
Пауза з його боку була надто довгою.
— І я тебе, — нарешті, вичавив із себе Артем.
— Не сумуйте там з Аліскою. Буду пізно. — Зв’язок обірвався.
Артем невідривно дивився на згаслий екран смартфона. Раніше, чуючи його освідчення, вона завжди казала: “Я тебе теж дуже кохаю” або “І я тебе люблю, мій рідний”. Ніколи ще це не звучало так сухо, так протокольно.
У кишені досі лежала її банківська картка. Він розумів, що мусить повернути її до гаманця, поки Ірина не помітила зникнення. Але щось невидиме утримувало його руку. Може, варто піти до кінця? Перевірити абсолютно всі транзакції за останні місяці? Дізнатися всю правду, якою б потворною і болючою вона не виявилася?
— Артеме! — покликала мати з кухні. — Іди сюди, тісто вже підійшло, треба начинку накладати.
Він міцно стиснув золотисту картку в кулаці. Рішення потрібно було приймати просто зараз.
Повернувшись на кухню, Артем сів за стіл, ігноруючи тісто, і знову відкрив додаток банку. Руки тремтіли так, що він ледь влучав по екрану.
— Мам, я ще буквально п’ять хвилин попрацюю, добре? Дуже терміновий звіт по роботі треба перевірити, клієнт чекає.
Ніна Петрівна розуміюче кивнула і взялася за пироги сама, тихо наспівуючи собі під ніс якусь народну пісню.
А Артем тим часом гортав історію транзакцій, і з кожною секундою його обличчя ставало все сірішим. За останні три місяці Ірина витратила майже мільйон гривень. Дорогі ресторани, брендові бутики, елітні спа-салони. І ці регулярні перекази Зборовському — кожен по 200, 300, 400 тисяч.
«Звідки в неї такі шалені гроші?» — пульсувало у скронях. Зарплата дружини була скромнішою за його власну. Усі спільні заощадження вони нещодавно витратили на капітальний ремонт квартири, а її кредитка вже була в глибокому мінусі.
Раптова, жахлива здогадка змусила його похолодіти. Відчуваючи, як пітніють долоні, він швидко відкрив додаток свого власного банку. Там, на окремому накопичувальному рахунку, він зберігав гроші на купівлю нового автомобіля. Він мріяв про цю машину, півроку відкладав кожну вільну копійку, відмовляв собі в новому одязі, брав додаткові проєкти на вихідні. Він точно знав, що там було понад 640 тисяч гривень.
Екран завантажився.
Баланс: 124 гривні 36 копійок.