Холодний осінній дощ нещадно шмагав панорамні вікна елітного медичного центру «Столична Перлина». Десь там, унизу, вирував вечірній довоєнний Київ. Берестейський проспект завмер у нескінченному потоці машин, виблискуючи червоними вогнями стоп-сигналів. Проте на сьомому поверсі VIP-відділення панувала зовсім інша реальність. Тут пахло свіжозмеленою кавою, дорогим парфумом і тією особливою, стерильною тишею, яку можуть дозволити собі лише дуже забезпечені пацієнти.
У просторій ординаторській закінчувалася чергова п’ятихвилинка. Лікарі, відкинувшись на спинки шкіряних крісел, неквапливо обговорювали плани на вихідні.
Зоряна стояла під дверима кабінету, відчуваючи, як шалено калатає серце. Її пальці, пошерхлі від постійного контакту з дезінфекторами, намертво вчепилися в дверну ручку. Вона чудово розуміла: один крок за цей поріг — і її звільнять. Вона втратить кімнату в гуртожитку і ті жалюгідні копійки, завдяки яким ще якось трималася на плаву. Але перед очима стояв блідий, змарнілий обличчям пацієнт із третьої палати.
Вона різко штовхнула двері.
Гуркіт був таким, ніби в приміщенні щось вибухнуло. Розмови миттєво обірвалися. Хтось із медбратів здригнувся, ледь не перекинувши горнятко з еспресо. Десяток пар очей втупилися в дівчину в мішкуватій синій уніформі прибиральниці. Вона важко дихала, наче пробігла марафон, а її погляд, зазвичай опущений до підлоги, зараз палав таким відчаєм, що лікарям стало не по собі.
— Ви його вбиваєте, — голос Зоряни пролунав тихо, але відбився від стін ординаторської, мов постріл. — Ви продовжуєте його вбивати, а мене тримаєте за сліпу прислугу!
— Що за вистави? — невдоволено протягнув Максим Завадський. Цей молодий, випещений хірург, улюбленець столичних тусовок, якраз щось набирав у смартфоні. Він зверхньо зміряв дівчину поглядом. — Зоряно, ти двері переплутала? Комірка зі швабрами далі по коридору.
Але дівчина навіть не подивилася в його бік. Її погляд був прикутий до сивого чоловіка на чолі столу — завідувача відділення Ореста Ковальського. Той повільно відклав ручку, зняв окуляри і потер перенісся. У його рухах не було ні гніву, ні паніки. Лише глибока професійна втома.
— Зачиніть двері, Зоряно, — рівним баритоном скомандував він. — І поясніть, що дає вам право вриватися на закритий консиліум із подібними заявами.
— Те, що я втомилася дивитися на вашу сліпоту! — випалила вона, ступаючи ближче до столу. Страх зник. Залишилася тільки гостра потреба достукатися до цих людей. — Ви зібралися тут, щоб підписати вирок Григорію Савицькому. Усі зійшлися на тому, що в нього термінальна стадія цирозу. “Класика жанру”, як ви самі казали вчора в коридорі, Максиме Юрійовичу. Багатий бізнесмен, стреси, елітний алкоголь… Дуже зручний діагноз, чи не так?
Завадський почервонів, збираючись різко відповісти, але Ковальський жестом зупинив його.
— Продовжуйте, — кивнув завідувач.
— Я тиждень мию підлогу в його палаті. Я бачу те, на що у вас не вистачає часу через паперову тяганину, — Зоряна відчула, як тремтять її коліна, але голос звучав твердо. — Ви не звертаєте уваги на специфічну пігментацію його шкіри. Ви ігноруєте дрібні крововиливи на передпліччях. Ви вперто лікуєте його печінку так, ніби він алкоголік зі стажем. Але це не так! Його вбиває власний імунітет. Це гострий аутоімунний гепатит!
Повисла гробова тиша. Завадський видав нервовий, саркастичний смішок.
— Оце так поворот. Колеги, нам треба терміново переписати протоколи лікування! Виявляється, щоб ставити діагнози такого рівня, достатньо просто вміти вправно махати ганчіркою! Шановна, звідки ти взагалі набралася цих слів? Серіалів про лікарів передивилася?
Однак літня кардіолог, яка сиділа поруч, не сміялася. Вона уважно придивлялася до дівчини.
— Ваша термінологія… вона надто точна для випадкової людини, — задумливо промовила лікарка. — Хто ви така насправді, дитино?
Зоряна опустила очі. Її довелося зробити зусилля, щоб проковтнути гіркий клубок, який миттєво підступив до горла. Згадувати минуле було фізично боляче.
— Я… я колись була такою ж, як ви, — її голос здригнувся. — Я закінчила три курси Національного медичного з відзнакою. Я жила медициною. Але потім у мами виявили саркому.