Але загострена інтуїція Максима кричала зовсім про інше. Вони пройшли ще кілька метрів. Коридор тут помітно звузився, повітря стало холоднішим і вологішим. Раптом тишу знову розірвав страшний металевий гуркіт. Щось важке, живе і надзвичайно силе з розгону врізалося у сталеву решітку вольєра по лівий бік від них.
— Назад! — з переляком скрикнула Оксана, інстинктивно смикнувши Максима за рукав.
Гавкіт був просто шаленим. Пес по той бік міцних ґрат бився в справжній істериці, моторошно скрегочучи кігтями по бетонній підлозі. Це була чиста, неконтрольована лють тварини, загнаної в кут власними страхами.
— Відійдіть від клітки, негайно! — крикнув один із кінологів, важко тупаючи берцями і підбігаючи ближче зі спеціальним захисним щитом у руках. — Він сьогодні сам не свій, зараз винесе двері з петель!
Максим завмер на місці. Його серце билося рівно. Він абсолютно не злякався. Навпаки. Ця потужна енергія — дика, розпачлива, неконтрольована — дивним чином резонувала з тим, що він сам відчував щоранку, прокидаючись у своїй темряві.
— Стій за мною, не рухайся, — Оксана намагалася закрити його собою, ніби хижак міг прорватися крізь залізо.
Але раптом шалена агресія Тора збилася з ритму. Між двома страшними ударами об сітку і двома гавкотами Максим вловив різкий, специфічний звук. Пес глибоко, з силою втягнув повітря носом. Гучно. Жадібно. Аналізуючи простір.
Максим трохи нахилив голову, зосереджуючи весь свій слух на вольєрі.
— Він замовк.
— Ні, це гірше. Він зараз групується для стрибка, — прошепотіла бліда Оксана. — Нам треба негайно йти.
Але “Скіф” не зрушив з місця жодним м’язом. Тор за ґратами знову гаркнув, але тепер звук був кардинально іншим. У ньому з’явилася дивна нота сумніву. Питання. Пес перестав з розгону кидатися на холодний метал. Почувся чіткий шурхіт пазурів по бетону — тварина підійшла впритул до сітки. Важке, переривчасте дихання малінуа, схоже на роботу зламаного насоса, стало чути дуже виразно.
— Це більше не агресія, — впевнено прошепотів Максим.
Тор, найнебезпечніший і найбільш непередбачуваний пес усього реабілітаційного центру, стояв за товстою металевою сіткою і раз за разом втягував повітря, широко роздуваючи чорні ніздрі. Його феноменальний нюх сканував простір. Він відчував запах цієї старої, вицвілої військової фліски. Запах збройового мастила і пороху, який не вимивається з тканини роками. Запах людини, яка пройшла крізь те саме пекло, що і він сам.
І тоді, у повній, дзвінкій тиші коридору, Тор видав звук, від якого в досвідчених кінологів волосся стало дибки на руках. Це було тихе, надломлене, тремтяче скавучання.
Оксана заклякла з відкритим ротом. Кінологи біля підсобки шоковано перезирнулися. Тор ніколи, за весь рік свого ув’язнення, ні для кого не плакав.
Максим повільно, з полегшенням видихнув повітря, яке досі затримував у легенях.
— Він мене бачить, — тихо, але твердо сказав сліпий ветеран. — Він мене бачить навіть через цю стіну.
— Пане, відійдіть від решітки! — один із кінологів, Сашко, зробив різкий крок уперед, виставляючи перед собою важкий пластиковий щит і гумовий кийок. — Це вам не контактний зоопарк. Цей пес калічить фахівців, ви для нього просто мішень!
Інший кінолог, Петро, стояв трохи позаду з наготовленим металевим зашморгом на довгій жердині. Його руки, обтягнуті товстими кевларовими рукавицями, помітно тремтіли від напруги.
— Тор — це остаточно списаний матеріал, чоловіче. Навіть ми, ті, хто його годує, не заходимо до цього блоку без повного захисту. Це справжня м’ясорубка на чотирьох лапах, а не службовий собака.
Оксана рішуче вчепилася в рукав Максима, намагаючись відтягнути його від небезпечної зони назад, у світліший коридор.
— Максиме, благаю тебе, послухай мене! Він дуже гостро відчуває твій адреналін, твій внутрішній стан, можливо, навіть твій бойовий досвід. Але це абсолютно не означає раптову дружбу. Це означає лише те, що він бачить у тобі рівного конкурента або загрозу для своєї території. Він реагує виключно на інстинкти виживання.
Але колишній десантник не зрушив з місця ані на міліметр. Його незрячі очі були надійно сховані за чорними скельцями окулярів, проте риси обличчя стали жорсткими, ніби висіченими з граніту.
— Це була не просто базова реакція хижака, Оксано. Він упізнав мене. Ми з ним… однієї крові.
— Максиме! — в голосі кураторки прорізалися відверто істеричні нотки. — Тор без попередження кидається на всіх! Це російська рулетка, в якій ти гарантовано програєш здоров’я, якщо не життя. Ходімо до лабрадорів, прошу тебе, вони чекають!