Наступного ранку Максим діяв чітко за планом. Зробив три важливі телефонні дзвінки, які мали запустити незворотний механізм.
Перший дзвінок був до Головного слідчого управління ДБР у Києві. Максим чітко назвався, продиктував номер свого військового квитка та повідомив про масштабну мережу контрабанди і нелегального трафіку, яка діє на Київщині за повного сприяння корумпованого керівництва місцевої поліції.
Черговий слідчий, який прийняв дзвінок, відповідав професійно, але з відчутним бюрократичним скепсисом. Аж поки Максим не згадав про наявність свіжих відеодоказів із дрона, теплових сигнатур та зафіксованих номерів транспорту.
— Можу організувати зустріч із нашими оперативниками сьогодні після обіду, — тон слідчого миттєво змінився на зацікавлений.
— Нехай їх буде двоє, — відповів Максим. — І обов’язково запросіть когось із профільного відділу СБУ. Справа стосується національної безпеки.
Другий дзвінок був до адвокатки, яку йому порадив Антон — Вікторії Кравченко. Вона була колишньою прокуроркою, яка зі скандалом звільнилася з органів кілька років тому, відмовившись закривати очі на корупційні схеми керівництва. Вікторія уважно вислухала історію і відразу погодилася офіційно представляти інтереси Максима у справі про опіку над сином, а також юридично супроводити передачу доказів до спецслужб.
Третій дзвінок дістався Соломії Кошовій. Вона була відомою журналісткою-розслідувачкою з великого столичного медіа, яка вже не раз писала розгромні матеріали про тіньових ділків столичного регіону.
— Пане Захарченко, — сказала вона, коли вони зустрілися за кавою в тихому кафе на Подолі. — Я вже два роки намагаюся знайти зачіпку проти імперії Леоніда Соболя. Якщо у вас справді є те, про що ви натякали по телефону…
— У мене це є, — Максим спокійно посунув по столу захищену чорну флешку. — Повне візуальне спостереження за їхнім логістичним хабом минулої ночі. Обличчя, машини, графіки відвантажень. Достатньо, щоб почати складати пазл і показати суспільству правду.
Соломія уважно подивилася на військового, вивчаючи його спокійне, непроникне обличчя.
— Навіщо вам цей ризик? Ви могли б просто законно забрати сина і поїхати подалі звідси. У вас є статус, повага.
— Тому що Матвій — не єдина дитина в цьому місті, — твердо відповів Максим. — І ці люди продовжуватимуть ламати чужі життя, відчуваючи свою безкарність, поки хтось їх нарешті не зупинить.
По обіді тиск почав зростати. Слідчий ДБР Валерій Гриценко та офіцерка СБУ Ольга Вовк — жінка з холодним, пронизливим поглядом — вивчали матеріали Максима в закритій переговорній кімнаті з дедалі більшим інтересом. Ольга зробила кілька дзвінків керівництву, і кожен наступний був напруженішим за попередній.
— Це залізобетонні докази, командире, — нарешті резюмував Гриценко, закриваючи ноутбук. — Але буду з вами відвертим. Щоб взяти таку глибоко законспіровану структуру з корумпованими зв’язками, потрібен час. Місяці оперативної роботи, прослуховування, стеження. Якщо вони хоч трохи запідозрять, що ми під них копаємо, вони просто знищать товар, спалять склади і заляжуть на дно.
— Тож не дайте їм цього зрозуміти, — відповів Максим. — Я продовжу тиснути на них сам. Нехай думають, що це лише моя особиста вендета. Просто розлючений батько, який захищає свого сина. Коли вони усвідомлять, що за ними прийшли державні органи, буде вже надто пізно.
Ольга Вовк нахилилася вперед, дивлячись прямо у вічі військовому:
— Ви свідомо збираєтеся зробити себе наживкою.
— Я збираюся зробити те, що має бути зроблено.
Максим не сказав їм лише одного — він уже перейшов у наступ. Того ж ранку Назар створив свій маленький кібершедевр. Він не зламував телефони Дениса Крупки чи його дядька безпосередньо, що було б незаконно. Він просто надіслав кожному з них, а також полковнику Карпенку, одне-єдине фото.
На фотографії був Денис Крупка, який роздавав вказівки біля вантажної рампи складу. З чітким обличчям, таймкодом і геолокацією. А знизу містився простий, лаконічний підпис: «Посміхніться. За вами стежать».
Повідомлення прийшло з номера, який неможливо було відстежити — Назар пропустив його через кілька зашифрованих серверів. Але психологічний ефект був миттєвим. До полудня команда Максима зафіксувала, як Крупка робить десятки панічних дзвінків. А ближче до обіду вся верхівка місцевого криміналітету екстрено зібралася в елітному заміському ресторані «Старий мисливець», який слугував їм негласною штаб-квартирою.
Дрон Назара зафіксував, як на парковці ресторану вони гарячково спілкуються, постійно озираючись навколо.
— Панікують, — задоволено зауважив Тарас, спостерігаючи за трансляцією на планшеті. — Поглянь на мову тіла. Вони місця собі не знаходять.