Гнатюк завмер з кришталевим келихом біля самого рота. Він дуже повільно підняв голову і вперше за весь вечір уважно подивився на звичайну офіціантку. Спочатку в його очах читалося лише щире здивування від такого нечуваного нахабства простої обслуги, потім — глибокий сумнів, і нарешті — абсолютний, паралізуючий шок впізнавання. Він чудово пам’ятав її фотографію в секретній особовій справі Максима Ярмоленка. Він точно знав це обличчя.
— Ти… — він почав повільно підводитися зі стільця, і його права рука інстинктивно, по-поліцейськи потягнулася до внутрішньої кишені дорогого піджака, де лежала зброя.
— Сидіти на місці! — несподівано гаркнула Оксана таким командирським, сталевим голосом, яким зупиняють озброєну атаку.
У її руці наче з повітря матеріалізувався чорний, блискучий табельний пістолет, який вона блискавично вихопила з прихованої кобури під фартухом.
Розкішна зала вмить завмерла. Жива джазова музика жалюгідно обірвалася на фальшивій ноті. Охоронці в чорних костюмах біля головного входу зреагували дуже професійно, миттєво вихоплюючи свою зброю і беручи її на приціл.
— Зброю на підлогу, негайно! — закричав начальник зміни приватної охорони, цілячись їй у груди. — Стріляю на ураження!
Оксана одним неймовірно потужним, тренованим ривком схопила Гнатюка за дорогі лацкани піджака і розвернула його масивне тіло до залу, ідеально прикриваючись ним як живим, пульсуючим щитом. Холодне сталеве дуло її пістолета боляче вперлося йому прямо в сиву скроню.
— Один зайвий рух — і мізки вашого корумпованого генерала будуть прикрашати цей дорогий паркет! Всім зробити крок назад!
— Не стріляти! Ви що, осліпли?! — істерично верещав Гнатюк, миттєво втрачаючи всю свою показушну генеральську поважність. — Вона абсолютно скажена! Вона мене зараз вб’є!
— Сава, давай фазу два! — гучно крикнула Оксана в прихований мікрофон.
Зависла одна секунда моторошної тиші. А потім величезне панорамне вікно ресторану, що виходило прямо на темний ліс, з оглушливим гуркотом вибухнуло фонтаном гострих кришталевих уламків.
Всередину розкішного залу влетіла величезна чорна тінь. Це був Демон.
Бойовий пес не гавкав і не метушився. Він холоднокровно працював. Перший озброєний охоронець, що стояв найближче до розбитого вікна, був миттєво збитий з ніг страшним ударом масивного тіла в груди. Демон навіть не зупинився на ньому — він блискавично, як чорна блискавка, переключився на другого стрільця, мертвою хваткою вчепившись у його руку зі зброєю. Почувся глухий хрускіт кісток, дикий крик болю, і важкий пістолет безпорадно впав на мармур.
Почався абсолютний, неконтрольований хаос. Елітні гості в паніці падали на підлогу, повзли під накриті столи, перекидаючи стільці та розбиваючи дорогий посуд. Охоронці відчайдушно намагалися прицілитися, але смертельно боялися випадково влучити в генерала Гнатюка або у своїх VIP-клієнтів. А Демон був просто скрізь. Він стрімко рухався ламаним зигзагом, саме так, як його роками вчили на полігонах, не даючи жодного шансу зловити себе на мушку, і точково атакуючи лише озброєні цілі.
— Всім лежати! Мордою в підлогу! — кричала Оксана, силоміць тягнучи блідого Гнатюка до службового виходу через кухню.
Раптом важкі двері кухні з гуркотом вилетіли від потужного удару ноги. На порозі, в хмарі диму з кухні, з’явився Сава з автоматом напоготові. Він дав коротку, оглушливу чергу прямо в дорогу стелю, рясно сиплячи білу штукатурку на голови переляканих корупціонерів.
— Працює Внутрішня Безпека! Всім залишатися на своїх місцях! Будь-який різкий рух — стрільба без попередження на ураження!
Це був абсолютно нахабний, нічим не підкріплений блеф, але в атмосфері паніки він спрацював ідеально. Охорона приватної фірми помітно завагалася і опустила стволи. Вступати в прямий вогневий бій з офіційним урядовим спецназом (як вони в ту мить щиро думали) — це було б рівнозначно підписанню собі колективного смертного вироку.
— До нашої машини, швидко! — скомандував Сава, прикриваючи відхід.
Оксана жорстко штовхнула розгубленого Гнатюка вперед.
— Рухайся, паскудо. Ти зараз їдеш з нами.
Вони кулею вискочили на неосвітлений задній двір комплексу. Там уже стояв чорний службовий мікроавтобус з працюючим двигуном. Сава заздалегідь “підготував” його — штатний водій мирно лежав зв’язаний біля заднього колеса, відпочиваючи після точного удару прикладом у щелепу.
— Демон! До мене! — пронизливо свиснула Оксана.
Чорний пес вилетів із розбитого вікна ресторану, на ходу обтрушуючись від дрібного скла, і одним велетенським стрибком залетів у відчинені двері мікроавтобуса. Сава грубо заштовхнув туди ж Гнатюка, блискавично і боляче зв’язавши ему руки за спиною пластиковою будівельною стяжкою. Оксана стрибнула за кермо.
— Куди ми зараз їдемо? — важко задихаючись, спитав Сава, застрибуючи на переднє пасажирське сидіння і зачиняючи двері.
— В центр Києва, до Департаменту, — холодно відповіла Оксана, з силою вдавлюючи педаль газу в саму підлогу. — Ми передамо його особисто в руки Загородній. Публічно, під камери спостереження. Щоб жодна жива душа не змогла це зам’яти чи спустити на гальмах.
У темному салоні буса Гнатюк нарешті почав приходити до тями.
— Ви взагалі не розумієте, що ви наробили… Ви вже мерці… Мене будуть шукати найкращі люди… Я вас усіх куплю або закопаю…
Демон мовчки поклав свою важку, пазуристу лапу прямо йому на груди і заглянув у вічі, моторошно вишкіривши ікла в повній темряві. Гнатюк судомно ковтнув повітря і миттєво замовк, втиснувшись у сидіння.
У навушнику Оксани голос Іри раптом зазвучав вкрай тривожно: “Маро, увага! Погана новина! За вами ув’язався “хвіст”. Два чорних позашляховики охорони вилетіли з парковки комплексу. Вони вас стрімко наздоганяють. І… є ще дещо важливе. Офіційна група захоплення Департаменту вже перекриває трасу за 10 кілометрів попереду вас. Ви опинилися в глухій “коробочці”. Вам треба просто протриматися ці 10 кілометрів!”
Оксана швидко глянула в дзеркало заднього виду. Сліпучі, агресивні фари переслідувачів дуже швидко наближалися, безжально розрізаючи темряву вузької лісової дороги.
— Саво, у нас серйозні гості на хвості. Наздоганяють.
— Бачу, — старий дід спокійно пересмикнув затвор автомата і повністю опустив бокове скло. Вітер увірвався в салон. — Ну що, Демоне, тримайся там міцно. Зараз буде трохи гаряче.
Мікроавтобус летів нічною Старообухівською трасою, повністю ігноруючи знаки обмеження швидкості та здоровий глузд. Стрілка спідометра нервово тремтіла біля небезпечної позначки 150 км/год. Позаду, розрізаючи густу темряву потужними ксеноновими фарами, неслися два важких позашляховики охорони. Вони наближалися швидко і невблаганно, як голодні акули, що відчули свіжу кров у воді.
— Саво, вони зараз підуть на таран! — крикнула Оксана, з жахом побачивши у дзеркалі, як масивний посилений бампер першого джипа вже рівняється з їхнім заднім крилом.
— Тримай кермо максимально рівно, доню! Не виляй! — дід висунувся у відкрите вікно по пояс. Холодний, пронизливий осінній вітер бив йому просто в обличчя, сльозячи очі, але старі руки снайпера, що міцно тримали автомат, були нерухомими, як гранітна скеля.
Він не став марно стріляти довгими чергами — він професійно беріг набої і смертельно боявся випадково зачепити цивільні авто на зустрічній смузі. Тільки два одиночних, сухих, ідеально вивірених постріли. Бах. Бах.
Переднє праве колесо величезного джипа миттєво вибухнуло, перетворившись на шмаття гуми. Важку, інерційну машину різко повело вбік. Водій інстинктивно, з переляку вдарив по гальмах і панічно викрутив кермо, намагаючись втримати контроль над багатотонним монстром, але закони фізики обдурити неможливо. Позашляховик жорстко занесло на вологому нічному асфальті, розвернуло впоперек вузької дороги, і другий джип, що йшов слідом “бампер у бампер”, на повній швидкості врізався йому прямо в бік зі страшним скреготом металу, від якого на мить заклало вуха.
— Страйк, — абсолютно спокійно прокоментував Сава, втягуючись назад у теплий салон і зачиняючи вікно. — Дуже гарно і кучно пішли відпочивати.
Але розслаблятися і радіти було ще зарано. Попереду, буквально за кілометр, непроглядну темряву траси розрізало ціле море синіх і червоних проблискових маячків поліції. Капітальний блокпост. Справжня оперативна група швидкого реагування Департаменту. Важка бронетехніка повністю перекрила трасу, спеціальні шипи для зупинки транспорту були розтягнуті на всю ширину дороги, снайпери вже лежали на позиціях у кюветах.
— Гальмуй, Оксано, — тихо сказав Сава, кладучи гарячий автомат на приладову панель. — Приїхали на кінцеву.
Оксана почала дуже плавно, обережно скидати швидкість. Вона увімкнула аварійну сигналізацію і підняла обидві руки високо над кермом, щоб їх було чітко видно в світлі прожекторів. Мікроавтобус зупинився за п’ятдесят метрів від кордону спецназу. Десятки зелених променів лазерних цілевказівників миттєво намалювали на її лобовому склі своє смертельне, невідворотне сузір’я.
— Заглушити двигун! Водієві негайно викинути ключі у відкрите вікно! Руки тримати за головою! Виходити по одному, дуже повільно! — пролунав жорсткий металевий голос з мегафона, посилений нічною луною лісу.
— Ну що, генерале, — Оксана з льодяною посмішкою повернулася до Гнатюка, який посірів, вжався в шкіряне сидіння і дрібно тремтів під важким, немигаючим поглядом бойового пса. — Це твій фінальний вихід. Посміхайся ширше, тебе зараз знімає історія криміналістики.
Вона відчинила двері і повільно вийшла на асфальт, тримаючи порожні руки високо над головою. Сава так само спокійно вийшов з пасажирського боку. Демон вистрибнув останнім. Він миттєво сів біля лівої ноги Оксани і завмер чорною статуєю, хоча густа шерсть на його загривку стояла дибки — він був готовий кинутися в останній бій за першим її сигналом.
Група захоплення наблизилася короткими, тактичними перебіжками, міцно тримаючи їх на прицілі автоматів.
— На землю! Всім обличчям вниз!
— Відставити наказ!