Ранок видався сірим, вологим і непривітно холодним, типовим для пізньої київської осені. На старій, непримітній дачі з самого світанку кипіла напружена оперативна робота. Іра (“Калина”) за ніч перетворила хисткий кухонний стіл на справжній командний центр кіберрозвідки. На трьох великих моніторах безперервно миготіли детальні 3D-схеми заміського комплексу “Сосновий Берег”, складні графіки зміни патрулів приватної охорони та повні списки запрошених VIP-гостей.
— Це не просто дорогий ресторан для еліти, — зосереджено коментувала Іра, швидко набираючи складний код на клавіатурі. — Це справжнісінький автономний бункер класу “люкс”. Весь периметр під цілодобовим відеонаглядом, приховані тепловізори встановлені навіть у лісосмузі навколо, на єдиному вході стоять чутливі рамки металошукачів. Охорона — колишні силовики, перефарбовані у приватну охоронну фірму “Центуріон-Щит”. Хлопці там максимально серйозні, биті життям і кримінальними розбірками, стріляють на ураження без жодного попередження.
Оксана мовчки, з холодною точністю перевіряла своє спорядження. Вона змінила жалобну сукню вдови на свій “робочий одяг”: темні тактичні штани, зручні трекінгові черевики з м’якою підошвою для безшумної ходи, тонку термобілизну. Поверх цього бойового екіпірування вона обережно натягувала уніформу офіціантки — білу, ідеально накрохмалену сорочку та чорний фірмовий фартух із логотипом кейтерингової компанії.
— Наша легенда геніально проста, але надійна, як швейцарський годинник, — продовжувала Іра, не відриваючи очей від екрана. — Компанія “Смак-Еліт” офіційно обслуговує цей закритий бенкет для керівництва. Я зламала їхню хмарну базу кадрів пів години тому і філігранно внесла твої дані замість однієї справжньої дівчини, яка сьогодні “раптово захворіла” (я їй просто скасувала виклик таксі і заблокувала будильник на смартфоні). Ти — Оксана, досвідчена офіціантка на термінову заміну. Твоє головне завдання — будь-якою ціною потрапити до VIP-зали, де сидітиме генерал Гнатюк, і непомітно встановити “маячок”.
Іра простягнула їй крихітний, ледь помітний пристрій, що виглядав точнісінько як звичайний ґудзик від білої сорочки.
— Це високочутливий мікрофон і ширококутна камера. Він транслює зашифрований сигнал напряму на мій сервер. Нам життєво потрібен чіткий запис розмови, де Гнатюк особисто підтверджує продаж координат поліцейських рейдів. Як тільки ми отримаємо ці слова — мій автоматичний скрипт миттєво відправить пакети даних у Департамент Внутрішньої Безпеки і, для надійної страховки, кільком перевіреним журналістам-розслідувачам.
— А як щодо шляхів відходу? — похмуро спитав Сава. Він сидів у кутку і ретельно змащував затвор свого старого, перевіреного роками автомата, який дістав із таємної схованки під підлогою “Ниви”.
— Це найскладніша частина плану. Коли всередині почнеться двіж, їхня служба безпеки миттєво заблокує всі виходи магнітними замками. Тому… — Оксана виразно подивилася на Демона, який уважно спостерігав за зборами, безпомилково відчуваючи знайомий запах адреналіну від людей. — Тому ми взагалі не будемо чекати, поки вони вирішать відчинити нам двері. Ми вийдемо звідти дуже гучно.
Преміум-комплекс “Сосновий Берег” розташовувався в елітному закутку Конча-Заспи, надійно відгороджений від очей простих смертних чотириметровим парканом і густим хвойним лісом. На VIP-парковці вже вишикувався справжній парад марнославства: броньовані позашляховики, останні моделі спорткарів та розкішні седани представницького класу. Життя звичайних людей зі своїми щоденними проблемами було десь дуже далеко, а тут гостро пахло дорогими парфумами, елітними кубинськими сигарами і великими, кривавими, незаконними грошима.
Оксана пройшла через службовий вхід без жодних проблем. Начальник охорони ліниво перевірив її підроблений пластиковий бейджик, просканував сумку (в якій не було нічого забороненого, крім звичайної жіночої косметики) і зневажливо махнув рукою, пропускаючи всередину. Він навіть не подивився їй в очі. Для таких людей звичайна обслуга — це просто прозорі, зручні тіні. Вона знову стала бездоганною невидимкою.
Всередині все кричало про шалені статки. Величезні кришталеві люстри, дзеркальна мармурова підлога, живий джаз-бенд у кутку. У головному залі вже зібралося чоловік тридцять — справжня “еліта” тіньового світу столиці. Оксана боковим зором впізнала кількох одіозних чиновників, митників і, звісно, його. Головну ціль.
Генерал поліції Віктор Гнатюк сидів у затишній, напівтемній ніші за окремим столом, накритим білосніжною скатертиною. Він був у дорогому цивільному костюмі, який коштував як новенький патрульний автомобіль. Він голосно сміявся, вальяжно тримаючи в руці пузатий келих із віскі багаторічної витримки, і щось дуже жваво розповідав солідному чоловікові азійської зовнішності.
Оксана професійно підхопила тацю з вишуканими канапе і впевнено, з легкою посмішкою на обличчі, рушила до їхнього столу. Її серце билося абсолютно рівно, рівно 60 ударів на хвилину. Це був той самий бойовий транс, якого її вчили роками.
У мініатюрному мікронавушнику, надійно схованому під густим темним волоссям, почувся зосереджений голос Іри: “Я вже в їхній внутрішній системі. Чітко бачу тебе по камерах залу. Сава і Демон вийшли на позицію?”
“Плюс,” — ледь чутно, самими лише губами видихнула Оксана.
Сава і Демон дійсно вже залягли в густому лісі, за двісті метрів від периметра комплексу, у вогкій осінній “зеленці”. Вони терпляче чекали на її сигнал.
Оксана плавно підійшла до столу Гнатюка.
— Бажаєте свіжих закусок, вельмишановні панове?
Генерал навіть не спромігся повернути до неї голови, лише недбало, зверхньо махнув рукою, відганяючи її, як настирливу муху.
— …так от, містере Лі, мої надійні партнери в аналітичному центрі гарантують точність цієї інформації на сто відсотків. Це найсвіжіші дані закритої розвідки МВС. Ми стабільно отримуємо їх о 8:00 ранку, а вже о 8:15 точні координати складів із конфіскованими речовинами та графіки виїздів спецназу в Одесі будуть лежати у вас на столі.
Оксана повільно, граціозно розставляла порцелянові тарілки, непомітним рухом пальців прикріпивши свій “ґудзик” прямо під дерев’яну стільницю за допомогою надміцної клейкої основи.
Чоловік, якого назвали Лі, серйозно кивнув.
— Наші поважні клієнти вкрай зацікавлені в залізних гарантіях. Минулого разу була неприємна затримка з відвантаженням товару через рейд ваших підлеглих.
— Мої тарифи дещо зросли, — Гнатюк хижо, самовдоволено посміхнувся, відпиваючи віскі. — Ризики зараз високі, самі розумієте. Один мій… надто ініціативний колишній оперативник… трохи почав гавкати не в той бік і лізти куди не треба. Мені довелося віддати наказ провести жорстку санітарну зачистку в порту. Повірте, такі делікатні послуги коштують чималих грошей.
Оксана завмерла з тацею в руках на одну крихітну долю секунди. “Санітарна зачистка”. Ця потвора говорила про підле вбивство її чоловіка так буденно, ніби йшлося про звичайну дезінфекцію підвалу від щурів.
— Це прийнятно, — холодно сказав Лі. — Переказ піде сьогодні вночі на той самий анонімний криптогаманець. Чекаємо на підтвердження транзакції в блокчейні.
У навушнику Оксани голос Іри прозвучав неймовірно переможно: “Є! Ми маємо це, Маро! Абсолютно чітке, задокументоване зізнання і фіксація корупційної угоди. Відправляю всі пакети даних Загородній. Справжня група захоплення Департаменту вже виїхала з бази, але їм летіти сюди мінімум хвилин сорок по нічних заторах”.
Сорок хвилин. Це було занадто довго. За цей час Гнатюк спокійно доп’є віскі, сяде у свій броньовик і піде. Він вислизне, як слизький вугор, як він робив це завжди. Відкупиться від слідчих, найме кращих адвокатів, втече за кордон.
Оксана миттєво зрозуміла, що план кардинально змінюється просто зараз. Вона не має морального права дозволити йому просто так піти. Тільки не сьогодні.
Вона різко випросталася, тримаючи порожню тацю обома руками.
— Ще щось бажаєте, пане генерале? Може, гарячої кави? Чи одразу сталеві кайданки?