Фантом, який до цього тихо сидів на задньому сидінні, раптом зірвався на ноги. Він притиснувся мокрий ніс до скла і видав таке низьке, утробне гарчання, що вікно ледь не завібрувало. Вся шерсть на загривку пса стала дибки. Коваленко відступив на крок, і його самовпевнена посмішка миттєво зникла.
— Пам’ятає мене, тварюка, — процідив майор.
— Що з ним сталося насправді? — Максим зробив крок назустріч. — Чому ви його сховали?
Коваленко зиркнув по сторонах, перевіряючи, чи немає поблизу зайвих свідків.
— Тут не місце для таких розмов. Скажу одне: ти маєш рацію, пса підставили. Хочеш дізнатися всю правду і хто за цим стоїть? Приїжджай сьогодні о дев’ятій вечора до покинутого радянського санаторію, що в глибині Пущі-Водиці. І приїжджай сам.
Майор круто розвернувся і швидко пішов геть. Максим залишився стояти біля авто. Фантом не зводив очей зі спини Коваленка, і в цьому погляді горів не просто переляк. Там палала чиста, неконтрольована ненависть.
Лісовий масив Пущі-Водиці того вечора здавався особливо похмурим. Старий радянський санаторій, який вже понад десять років стояв пусткою, бовванів серед дерев своїми розбитими вікнами, наче череп велетенської тварини. Дрібний, колючий дощ нещадно бив по даху старенького позашляховика, а вітер розгойдував гілля високих сосен, створюючи моторошну симфонію осінньої ночі.
Максим вимкнув фари і заглушив мотор. Фантом сидів поруч на пасажирському сидінні. Його тіло було напруженим, мов натягнута струна, а дихання стало частим і поверхневим.
— Все нормально, друже. Я просто з ним поговорю, — капітан спробував заспокоїти пса, поклавши руку йому на шию, але відчув, як під пальцями тремтять м’язи.
Коваленко запізнювався. Годинник на панелі показував 21:15.
Раптом Фантом тихо заскиглив. Його вуха різко розвернулися в бік напівзруйнованого центрального корпусу санаторію. Він не просто нервував — його інстинкти буквально кричали про небезпеку.
Максим дістав потужний тактичний ліхтар і вийшов з машини. Рука звично лягла на кобуру табельної зброї під курткою, хоча він і був поза службою.
— Коваленко?! — гукнув Захарченко в непроглядну темряву. — Я тут!
У відповідь — лише шум дощу та шурхіт мокрого листя. Капітан зробив кілька обережних кроків уперед, направляючи промінь світла на облуплені колони будівлі. Внутрішній радар досвідченого опера волав, що ситуація виходить з-під контролю.
У цей самий момент Фантом у замкненій машині зірвався на лютий, несамовитий гавкіт. Він кидався на скло, дряпаючи його кігтями, намагаючись вирватися назовні.
Максим на долю секунди обернувся до авто, щоб скомандувати собаці сидіти тихо. І ця мить відволікання ледь не коштувала йому життя.
З густої тіні за його спиною безшумно виринула постать. Захарченко відчув лише різкий рух повітря, але зреагувати вже не встигав. Важкий удар телескопічним кийком обрушився йому на праве плече. Від різкого болю капітан не втримався на ногах і впав на мокру траву, випустивши ліхтар з рук.
— Тобі ж казали не лізти в закриті справи, Захарченко, — прошипів знайомий голос.
Над Максимом височів майор Коваленко. У тьмяному світлі ліхтаря, що лежав на землі, було видно його перекошене від злості обличчя. В руці він міцно стискав металевий кийок.
— Цей пес — відпрацьований матеріал. І вся його історія мала померти разом із ним у тій клітці, — майор замахнувся для другого, вирішального удару.
ДЗВІНЬ!
Звук розбитого скла розірвав нічну тишу. Бікове вікно позашляховика розлетілося на дрібні друзки, і з салону, немов випущена з арбалета чорна блискавка, вилетів Фантом.