Він навіть не торкнувся землі перед стрибком. Це була ідеальна тактична атака бойового пса. Сорок кілограмів литих м’язів врізалися прямо в груди нападнику. Коваленко не встиг навіть зойкнути, як опинився на спині у брудній калюжі. Кийок відлетів кудись у хащі.
Фантом мертвою хваткою притиснув майора лапами до землі. Його оголені ікла зупинилися в лічених міліметрах від обличчя Коваленка. З горла вівчара виривався такий глибокий, первісний рик, від якого у нападника застигла кров у жилах. Це більше не був зламаний і заляканий собака з притулку. Це був справжній поліцейський пес, який захищав свого напарника.
Максим, зціпивши зуби від болю в плечі, важко підвівся на ноги.
— Фантоме, фу! Тримати! — скомандував він чітким, рівним голосом.
Пес завмер, мов кам’яна статуя, але ні на сантиметр не відсторонився від своєї цілі. Він лише швидко скосив очі на Максима, ніби перевіряючи: “Ти живий? Все гаразд?”.
Коваленко лежав нерухомо, боячись зробити навіть вдих.
— Забери його… Забери цього демона! — прохрипів майор, кліпаючи очима від дощу.
Захарченко підійшов ближче, дістаючи кайданки вільною рукою.
— Ні, майоре. Це не демон. Він просто набагато кращий офіцер, ніж ти коли-небудь був.
Минуло близько сорока хвилин. Територію закинутого санаторію освітили червоно-сині проблискові маячки кількох патрульних екіпажів та карети швидкої допомоги. Максим сидів на бампері медичного авто, поки фельдшер накладав фіксуючу пов’язку на його забите плече. Фантом сидів біля ніг господаря, гордо випнувши груди, і спокійно спостерігав за метушнею. Він більше не тремтів.
Коваленко, зі скутими за спиною руками, сидів на задньому сидінні патрульної машини. Притиснутий до стінки беззаперечними доказами — нападом на офіцера поліції — майор дуже швидко «поплив» і почав розповідати все.
Захарченко підійшов до відчинених дверцят поліцейського авто і нахилився до затриманого.
— А тепер розказуй усе від початку. Що насправді сталося на тій операції? Чому собаку зробили цапом-відбувайлом?
Коваленко гірко сплюнув.
— Це мав бути стандартний рейд. Накривали підпільний цех із фальшивими грошима у напівзакинутій промзоні на Видубичах. Фантом і його провідник, лейтенант Романенко, заходили першими.
— Романенко? — брови Максима поповзли вгору. — Той самий Романенко, чий батько сидить у високому кріслі в міністерстві?
— Саме він. Золотий хлопчик, — Коваленко скривився з відразою. — Цей мажор-ідіот порушив усі можливі інструкції. Він побіг уперед без команди штурмової групи і раптово натрапив на озброєного охоронця цеху. Малий просто закляк від страху. Опустив зброю і стояв, як мішень.
Максим уважно слухав. Пазли в його голові почали складатися в єдину картину.
— І тоді втрутився Фантом?
— Втрутився? Він буквально врятував його нікчем життя! — голос Коваленка зірвався. — Пес без команди пішов в атаку на озброєного бандита. Він повалив його і тримав, поки група захоплення не увірвалася в ангар. Але в загальній метушні у Романенка здали нерви. Він почав палити наосліп.
Захарченко заплющив очі, відчуваючи, як стискаються кулаки.
— Він поцілив у собаку?
— Ні, гірше. Він ледь не застрелив власного напарника з групи прикриття. Куля пройшла в кількох сантиметрах від голови нашого бійця. Це був би кінець. Якби правда випливла назовні — Романенка б з ганьбою вигнали з органів, а його впливовий татко втратив би посаду через скандал.
— І ви всі колективно вирішили звалити провину на пса, — тихо, з презирством підсумував Максим.