— Так було простіше для всіх, — знизав плечима Коваленко, відводячи погляд. — Романенко накатав рапорт, що собака нібито став некерованим, накинувся на нього, і через це він випадково натиснув на гачок. Записи з бодікамер миттєво «загубилися» на серверах. Фантома списали як агресивного психопата, мажор отримав позачергове звання і тепле місце в штабі.
— Усі задоволені. Крім тварини, яку ви морально знищили, зрадили і кинули гнити в темній клітці в очікуванні смерті.
Коваленко опустив голову.
— Тобі наказали мовчати, а не бити мене арматурою по голові в лісі. Ти боявся, що я розкручу цю справу, і ти підеш під суд як головний співучасник фальсифікації.
Максим з огидою зачинив дверцята патрульки і підійшов до Фантома. Він опустився перед псом на здорове коліно і зазирнув у його глибокі, розумні очі.
— Ти справжній герой, мій хлопчику, — прошепотів капітан, обережно гладячи вівчара по голові. — Ти виконав свій обов’язок ідеально. Це люди виявилися слабкими і підлими.
Тепер у Максима були на руках усі карти: свідчення, чіткий мотив і живий доказ. Але найскладніше було попереду — змусити неповоротку бюрократичну систему визнати свої помилки.
Наступного ранку капітан Захарченко рішуче переступив поріг Головного управління. Поруч із ним ішов Фантом — без намордника, на короткому тактичному повідку.
Черговий офіцер на вході спробував заступити їм дорогу:
— Максиме Вікторовичу, за статутом із тваринами без намордників не мож…
— Це не просто тварина. Це головний свідок, — крижаним тоном відрізав капітан і пройшов крізь турнікет, залишивши чергового з відкритим ротом.
У довгих коридорах управління миттєво западала тиша. Співробітники завмирали і оберталися, впізнаючи того самого «скаженого пса», про якого так багато шепотілися. Але Фантом не гарчав і не звертав ні на кого уваги. Він ішов рівно, крок у крок із господарем, випромінюючи неймовірну гідність.
Максим попрямував просто на третій поверх, до кабінету начальника управління, полковника Савченка. Секретарка спробувала щось заперечити, але капітан просто натиснув на ручку і широко відчинив масивні двері.
У просторому кабінеті сидів сам полковник, а навпроти нього в шкіряному кріслі розвалився лейтенант Романенко — випещений, самовпевнений юнак у бездоганно випрасуваній новій формі.
— Капітане Захарченко? — Савченко невдоволено насупив густі брови. — Що це за вистави? Чому в моєму кабінеті собака?
Лейтенант Романенко повільно обернувся. Щойно він побачив пса, вся кров миттєво відлила від його обличчя.
Фантом також впізнав його.
Вівчар не видав жодного звуку. Він зупинився, випрямив спину і пильно, не кліпаючи, подивився на свого колишнього провідника. У цьому мовчазному погляді було стільки благородства і водночас такої глибокої, нищівної зневаги, що Романенко рефлекторно втиснувся глибше в крісло, наче намагався розчинитися в ньому.
— Товаришу полковнику, — Максим підійшов до столу і поклав на поліроване дерево флешку із записами вчорашніх зізнань Коваленка. — Я прийшов із заявою про злочин. Статті: фальсифікація службових документів, завідомо неправдиві свідчення та замах на вбивство працівника поліції.
— Ви усвідомлюєте масштаб того, що зараз робите, капітане? — Савченко понизив голос, переводячи погляд з електронного носія на підлеглого.
— Абсолютно. Я повертаю вкрадену честь офіцеру, якого ці боягузи назвали зрадником, — Захарченко опустив руку на міцну шию Фантома. — І цього разу я не дозволю його зламати.