Полковник Савченко мовчки взяв флешку, вставив її в порт робочого комп’ютера і натиснув на відтворення. У напруженій тиші просторого кабінету луною рознісся хрипкий голос затриманого майора Коваленка: «Романенко накатав рапорт… Записи з бодікамер загубилися… Фантома списали…»
Лейтенант Романенко сидів ні живий ні мертвий. Його ідеально виголене обличчя вкрилося нерівними червоними плямами.
— Це абсолютний наклеп! — раптом зірвався на високий фальцет лейтенант, підскакуючи з крісла. — Коваленко просто бреше, щоб вигородити власну шкуру! А цей пес — він же справді скажений, неконтрольований звір!
Почувши істеричний крик, Фантом миттєво зробив крок уперед, затуляючи собою Максима від столу. Вівчар не гарчав і не шкірив зуби. Він просто прийняв стійку готовності, а його могутня статура промовляла чіткіше за будь-які слова: «Навіть не думай наближатися».
Савченко владно підняв руку, різко обриваючи потік жалюгідних виправдань.
— Сядьте і замовкніть, лейтенанте, — голос полковника був тихим, але від нього віяло таким арктичним холодом, що Романенко покірно опустився назад у крісло. — Буквально годину тому я отримав конфіденційний звіт від відділу кіберполіції. Наші спеціалісти змогли відновити всі видалені відеофайли з хмарного сховища за дату тієї самої операції на Видубичах. На відео чудово видно, хто саме панікував, а хто — виконував свій обов’язок.
Обличчя Романенка набуло землистого відтінку. Його губи затремтіли.
— Товаришу полковнику, мій батько в міністерстві… Він цього так не залишить…
— Ваш батько, — жорстко перебив Савченко, — телефонував мені п’ятнадцять хвилин тому, щойно дізнався про затримання Коваленка. Я особисто доповів йому про нові, беззаперечні обставини. Знаєте, що він відповів? Він наказав діяти виключно згідно з буквою закону. Ніхто у високих кабінетах не збирається бруднити власну репутацію об ваше боягузтво. Здайте табельну зброю та службове посвідчення. Негайно.
Тремтячими, неслухняними пальцями Романенко відстебнув кобуру і поклав пістолет на край столу, а поруч кинув розкрите посвідчення. Коли він, зсутулившись, прямував до виходу повз Максима, Фантом навіть не повернув голови в його бік. Для благородного пса ця жалюгідна людина більше просто не існувала у просторі.
Щойно за колишнім лейтенантом зачинилися двері, Савченко важко зітхнув, немов скинув з плечей невидимий тягар, і підійшов до Захарченка. Полковник довго дивився на вівчара, а потім перевів погляд на капітана.
— Вибач мені, Максиме. Ми всі страшенно помилялися. Я даю слово офіцера, що особисто проконтролюю очищення імені цього собаки в усіх відомчих базах. З нього знімуть усі несправедливі звинувачення.
Максим повільно кивнув, приймаючи вибачення.
— Дякую, товаришу полковнику. Але просто видалити кілька рядків у базі даних — цього недостатньо.
— Що ти маєш на увазі?
— Я хочу, щоб офіційне вибачення перед Фантомом було публічним. Усі співробітники управління знали, що його називали «вбивцею» та «браком». Тепер вони зобов’язані почути правду.
Спеціальна церемонія відбулася рівно через тиждень на головному плацу кінологічного тренувального центру. На шикування зібралися майже всі вільні від патрулювання екіпажі. Історія про те, як списаний, понівечений пес врятував свого нового господаря від замаху та допоміг викрити корупційну змову, розлетілася київськими гарнізонами зі швидкістю лісової пожежі.
Капітан Захарченко стояв у самому центрі строю, одягнений у вичищену парадну форму. Поруч, випрямивши спину, сидів Фантом. Максим витратив чимало часу, щоб вичесати його шерсть, і тепер вона яскраво переливалася в променях осіннього сонця. Шрами на тілі пса більше не здавалися потворними каліцтвами — зараз вони виглядали як справжні бойові нагороди ветерана.
Полковник Савченко вийшов уперед і взяв мікрофон.
— Ми, правоохоронці, дуже часто любимо говорити про честь мундира, — луна розносила його голос над плацом. — Але в рутині ми часом забуваємо найголовніше: честь абсолютно не залежить від кількості зірок на погонах чи впливових родичів. Вона вимірюється виключно вчинками. Службовий пес Фантом став жертвою людської підлості, був несправедливо звинувачений і приречений на забуття. Але навіть тоді, коли вся система відвернулася від нього, він зберіг абсолютну вірність присязі та готовність захищати життя.
Полковник підійшов до собаки. В руках він тримав нову, виготовлену на замовлення тактичну шлею, на якій золотими літерами було вишито: «ПОЧЕСНИЙ СПІВРОБІТНИК».
— Наказом по Головному управлінню, службовий вівчар Фантом повністю відновлюється у званнях та з усіма почестями відправляється на заслужену пенсію під особисту опіку капітана Захарченка.