Чотири роки тому, невдовзі після того, як Артем поїхав на військовий полігон, Дарина з головою поринула у навчання. Вона успішно, з найвищими балами склала складні вступні іспити до Столичного медичного інституту. Це був неймовірно важкий, виснажливий період: дівчина розривалася між підготовкою до пар, написанням конспектів та нічними підробітками в цілодобовій аптеці, щоб хоч якось допомогти своїй хворій матері купувати ліки.
Того знаменного дня, вийшовши з приймальної комісії після зарахування, вона була повністю фізично виснажена, але окрилена своїм першим великим успіхом. Прямо біля виходу з інституту вона випадково натрапила на Дениса.
Колишній однокласник і “найкращий друг” Артема був напрочуд привітним і усміхненим. Він щиро привітав її зі вступом і мимохідь сказав, що має для неї якийсь дуже важливий пакунок та особистого листа від Артема, які той нібито передав через знайомих волонтерів. Денис люб’язно запропонував підвезти втомлену дівчину додому на Солом’янку, але дорогою попросив на п’ять хвилин заскочити до нього у квартиру на сусідній вулиці, щоб забрати цю саму посилку. Дарина, яка щиро зраділа довгоочікуваній звісточці від коханого і ледь трималася на ногах від перевтоми, нічого не підозрюючи, погодилася.
У квартирі Денис запропонував їй присісти на м’який диван у вітальні і випити по ковтку легкого вина — суто символічно, щоб відсвяткувати її блискучий вступ до інституту. Дівчина зробила буквально кілька ковтків, не бажаючи образити господаря. Але шалений нервовий стрес останніх тижнів, хронічне недосипання після нічних змін в аптеці та абсолютно порожній шлунок зіграли з її організмом злий жарт. Втома навалилася на неї важкою бетонною плитою, очі почали нестерпно злипатися, і вона просто миттєво провалилася в глибокий, безпробудний сон прямо на тому ж дивані.
Прокинулася вона вже пізно ввечері, з важкою головою. Одяг був на ній, вона почувалася нормально, але поруч, у кріслі, сидів Денис із мерзенною, самовдоволеною посмішкою хижака. Він без жодного краплі сорому чи каяття заявив, що поки вона так міцно спала, він ліг поруч, роздягнувся до пояса і наробив цілу серію дуже “неоднозначних” фотографій. На цих знімках усе виглядало так, ніби вони мило відпочивають в одному ліжку після бурхливої, пристрасної ночі.
Дарина була в абсолютному, паралізуючому жаху. Вона залилася гарячими сльозами від пекучого сорому, відчуття власного безсилля та нудотної огиди. Вона благала пояснити, за що “друг” Артема так підло і ницо з нею вчинив. Денис же, нахабно гортаючи брудні, постановочні знімки на яскравому екрані свого смартфона, лише грубо насміхався над її істерикою.
Він поставив дівчині жорсткий, безкомпромісний ультиматум: або вона сьогодні ж назавжди зникає з життя Артема, видаляє всі його контакти і блокує свій номер телефону, або ці пікантні фотографії завтра ж зранку побачить сам десантник, його впливова матір та всі спільні знайомі в Києві.
Коли дівчина, тремтячи від шоку та відчаю, спробувала сказати, що піде до найближчого відділку поліції і напише заяву про шантаж, Денис лише голосно розреготався їй прямо в обличчя. Він цинічно нагадав, що його рідний дядько обіймає дуже високу посаду в міському управлінні внутрішніх справ.
— У тебе навіть заяву ніхто не прийме, дурепо. Скажуть, що ти сама до мене додому прийшла пити вино, бо хотіла розважитися, — строго і холодно попередив він тоді. — А будеш язиком плескати — пошкодуєш ще більше. Я всім розкажу, що ти легкодоступна дешівка, яка не дочекалася свого хлопця й кількох місяців. Тобі ніхто не повірить.
Дарина не знала, що робити і до кого звертатися. Вона провела кілька безсонних, пекельних ночей у риданнях на своїй старій кухні. А через кілька тижнів після тієї розмови дізналася, що носить під серцем дитину від Артема. Вона твердо вирішила не наражати свою ще ненароджену кровинку на публічну ганьбу, стрес і брудні столичні плітки. Дівчина хотіла мовчки дочекатися Артема у його першу відпустку, щоб розповісти йому все особисто, дивлячись у вічі. Але доля завдала їй ще одного, абсолютно фатального удару.
На сьомому місяці її вагітності в їхньому старому багатоквартирному будинку на Солом’янці сталася страшна пожежа. Причиною стало коротке замикання зношеної, аварійної проводки. Дарина з хворою матір’ю ледь встигли вискочити на засніжену вулицю посеред ночі в самих лише тонких нічних сорочках, вдихаючи їдкий дим. Вони за лічені хвилини втратили абсолютно все своє минуле життя — дах над головою, зимові речі, усі документи та мізерні сімейні заощадження, які ховали в шафі.
Дізнавшись про цю локальну трагедію, Вікторія Володимирівна діяла блискавично і максимально цинічно. Впливова чиновниця з’явилася на згарищі вже наступного ранку і лицемірно, граючи на камери місцевих новин, запропонувала “всебічну допомогу постраждалим мешканцям району”.
Користуючись шоковим станом і повною безпорадністю жінок, вона швидко організувала їм “тимчасовий” переїзд до старенької, напівсліпої тітки в глухе, відрізане від цивілізації село на Вінниччині. Фактично, під виглядом благодійності, мати Артема просто викинула вагітну Дарину зі столиці, щоб та більше ніколи не маячила перед очима і не псувала її ідеальну картину престижного майбутнього сина.
Саме там, у холодній, напіврозваленій сільській хатині, куди ледь доїжджала швидка допомога, невдовзі в Дарини народився син. Вона назвала його Артемом — на честь свого єдиного, справжнього кохання, яке в неї так жорстоко відібрали. Але на цьому чорна смуга бід не закінчилася. Тітка раптово померла від серцевого нападу, не переживши суворої зими. А мати Дарини, пані Марія, остаточно не витримавши всіх цих страшних потрясінь та втрати рідного дому, злягла з важким ішемічним інсультом.