Я уважно, не кліпаючи, спостерігав, як вона виставляла пластикові баночки з моїми таблетками на кухонному столі. Насправді це були звичайнісінькі вітаміни та БАДи, які я видавав за важкі ліки. Вона старанно сортувала їх за часом прийому, малюючи акуратні графіки на аркуші паперу.
Коли вона на мить відвернулася до шафки за ручкою, я блискавично дістав телефон і сфотографував кожну етикетку та точну кількість таблеток усередині прозорих баночок. Якщо тепер бодай одна пігулка раптово зникне або її колір зміниться через підміну на щось сильнодіюче, у мене буде зафіксований беззаперечний доказ для майора Мельника.
— От і все, — тепло усміхнулася вона, повертаючись до столу. — Тепер тобі буде значно простіше. Сім’я має дбати одне про одного в такі складні часи.
Ці слова, сказані таким ніжним голосом, могли б розчулити до сліз будь-яку сторонню людину. Якби тільки я не знав страшної правди: саме ця жінка кілька днів тому вже намагалася підсипати мені в напій кінську дозу седативних.
Два дні по тому, коли я готував собі легкий сніданок на кухні, знадвору почувся характерний металевий брязкіт нашої поштової скриньки. За хвилину до будинку квапливо зайшов батько. У його руках був цупкий, офіційного вигляду конверт із великою гербовою печаткою вигаданого нами «Національного управління соціальних гарантій». Я тихо відступив у тінь коридору і спостерігав із-за рогу, як він тремтячими пальцями нетерпляче розірвав папір і почав бігати очима по рядках.
Його обличчя змінювалося з фантастичною швидкістю. Спочатку воно було просто розгубленим, потім стало білим як стіна, а буквально за десять секунд налилося багрянцем. Він хрипко, зриваючи голос, гукнув маму та Діану. За мить уся родина з тривогою зібралася біля великого обіднього столу, а я увімкнув диктофон, стоячи в темряві, де вони не могли мене бачити.
Батько почав читати офіційного листа вголос, і його голос раз у раз зривався на високі ноти. Управління повідомляло, що обліковий запис моєї справи тимчасово заморожено через підозру у фінансових махінаціях. Усі довіреності призупинені на час внутрішнього службового розслідування, оскільки у відділу безпеки виникли серйозні запитання щодо автентичності поданих медичних висновків.
Вибух у кімнаті стався миттєво, і спостерігати за цим було справжнім задоволенням.
Батько почав істерично кричати, що це кінець, що вони втратили абсолютно все і тепер опиняться на вулиці. Мама голосно розридалася, бідкаючись і заламуючи руки, бо вони вже набрали боргів, яких ніколи не зможуть віддати зі своїх пенсій. Діана з люттю накинулася на Артура, звинувачуючи його в тому, що це саме він, зі своїми “геніальними ідеями”, підбив батька взяти ту чортову тіньову позику. Артур огризався у відповідь, кричучи, що це взагалі була ідея Діани — пришвидшити події і швидше отримати спадок. Вони гризлися мов дикі звірі хвилин двадцять, перекладаючи провину одне на одного, а я стояв у коридорі і фіксував кожнісіньке слово на цифровий носій.
Того ж вечора за вечерею атмосфера була настільки напруженою, що повітря можна було різати ножем. Усі сиділи мовчазні, дивлячись у свої тарілки. Батько раз у раз нервово активував екран телефону, ніби чекав на смертний вирок. Ми були десь на середині трапези, коли апарат раптом різко завібрував. Батько глянув на номер і весь ніби закам’янів від жаху. Від хвилювання він випадково натиснув на гучномовець і впустив телефон на стіл.
Я сидів на своєму звичному місці і чув усе просто ідеально.
Голос на тому кінці дроту належав тому самому кримінальному ділку, з яким батько говорив раніше. На фоні знову лунав характерний шум підпільного закладу. Чоловік холодно, без жодних вітань поцікавився, де його гроші. Батько почав жалюгідно, переплітаючи слова, белькотіти про якусь раптову державну перевірку і запевняти, що це лише тимчасова бюрократична затримка.
— Мене абсолютно не обходять твої жалюгідні проблеми з папірцями, — різко відрізав голос. — До наступної п’ятниці ти маєш принести п’ятдесят тисяч доларів готівкою. Рівно п’ятдесят. Якщо ні — ми почнемо забирати цей борг іншими методами. І повір мені на слово, твоїй родині це дуже не сподобається.
Батько почав благати дати йому ще хоча б тиждень часу, але незнайомець просто скинув виклик. Я бачив, як татові руки дрібно тремтять, мов у лихоманці, коли він намагався сховати телефон до кишені штанів.
Наступного ранку я вирішив провести для них ще один психологічний тест. Я повільно спустився до сніданку, важко сів за стіл і з ледь помітною, сумною усмішкою сказав:
— Знаєте, вчора лікар телефонував і розповідав про нову експериментальну програму лікування. Каже, якщо я зможу потрапити в цю тестову групу, це може продовжити моє життя ще щонайменше на пів року. А якщо дуже пощастить — то й на цілий рік.
Я уважно, не відриваючи погляду, стежив за їхніми реакціями.
Мама заговорила першою. Вона почала переконувати мене, що такі медичні експерименти надзвичайно виснажливі для організму і дають лише хибну надію. Батько миттю підтакнув: мовляв, це тільки зробить мій залишок часу ще більш нестерпним і болісним. Діана ж додала свої п’ять копійок, безапеляційно заявивши, що я маю думати виключно про “якість” своїх останніх місяців, а не про їх кількість. Вони всі навперебій, ледь не перебиваючи одне одного, намагалися переконати мене відмовитися від шансу на життя. Я витримав театральну паузу і тихо відповів: “Можливо, ви й правді, я не буду мучити себе. Я ще подумаю”. Полегшення, яке миттєво розлилося на їхніх обличчях, було неможливо приховати.
Після сніданку я взяв свій запечатаний пакетик із кавовим осадом і поїхав до приватної, незалежної лабораторії на іншому кінці Києва. Я пояснив лаборантці, що маю підозри щодо вмісту цієї речовини. Дівчина злякано запитала, чи я перебуваю в безпеці. Я заспокоїв її і передав офіційне направлення від майора Мельника — документ, який гарантував, що результати їхньої експертизи матимуть повну юридичну силу в суді. Вона сказала, що глибокий токсикологічний аналіз буде готовий за кілька днів.
Того ж дня ближче до вечора мені зателефонував мій побратим Назар. Він, як завжди, не витрачав часу на порожні балачки чи обмін люб’язностями.
— Артеме, тобі терміново потрібен хороший адвокат. Негайно, — жорстко і безапеляційно сказав він у слухавку.
Я почав сперечатися, мовляв, я ж тут головна жертва, навіщо мені захист? Але Назар мене дуже різко обірвав:
— Ти брехав про свою хворобу офіційним установам. Навіть якщо ти робив це, щоб захиститися від власної сім’ї, твої ігри з державними фондами можуть дуже боляче вилізти тобі боком. Тобі потрібен фахівець, який захищатиме саме твої інтереси в суді, коли вся ця каша завариться.