Максим відчув, як усередині все похололо.
— Що саме вони пишуть?
— Заголовок: «Столичний забудовник та його діти-демони: як мільйони не можуть купити виховання». Там є анонімні коментарі трьох колишніх нянь. Вони називають твоїх синів неадекватними та небезпечними для суспільства.
Крізь прочинені двері кухні Максим бачив, як Марина сидить поруч із його синами, і вони всі разом над чимось щиро сміються. Вперше за пів року його діти виглядали щасливими.
— Вікторе, ми можемо це якось заблокувати? Видалити?
— В інтернеті? Ти жартуєш? Це вже розлетілося, мов лісова пожежа. Але є ще гірша новина, Максиме. Вони написали, що ти вчора найняв нову дівчину. В коментарях під постом уже збираються влаштувати їй кібербулінг, щоб врятувати «бідну жертву» від твоєї сімейки.
Кров відлила від обличчя Максима. Якщо ця інформаційна хвиля бруду дійде до Марини, вона збере речі й втече. І тоді серця його синів розіб’ються остаточно, цього разу — назавжди.
— Я маю її попередити, — різко сказав він і скинув виклик.
Але коли чоловік повернувся на кухню, сцена, яку він побачив, змусила його завмерти. Марина сиділа на підлозі разом із трійнятами. Вони дістали величезний конструктор і зосереджено, передаючи один одному деталі без жодних сварок, щось будували.
— Тату, дивись! — радісно вигукнув Бодя. — Ми будуємо замок для мами! Марина сказала, що мама дивиться на нас із неба, і ми хочемо зробити для неї щось дуже-дуже красиве!
В очах Максима запекли сльози. Його сини жодного разу не згадували маму без істерик і криків відтоді, як її не стало.
Проте Артем раптом відклав деталь конструктора і стривожено подивився на батька.
— Тату, ти якийсь сумний… Марина теж від нас піде, як ті тьоті?
Максим перевів повний відчаю погляд на Марину. Він знав, що мусить розповісти їй про скандал, але до смерті боявся її втратити.
— Хлопчики, — лагідно втрутилася дівчина, відчувши напругу в повітрі. — А давайте ви поки добудуєте вежу, а ми з вашим татом буквально на хвилинку відійдемо поговорити?
Вони вийшли до просторої вітальні. Максим глибоко вдихнув.
— Марино… я маю дещо сказати. У телеграмі та на ютубі щойно вийшло розслідування про мою родину. Вони виставляють моїх дітей справжніми чудовиськами. І я боюся, що скоро журналісти чи хейтери візьмуться за вас.
Він опустив очі.
— Я зрозумію, якщо ви захочете піти просто зараз. Я не маю права наражати вас на цей бруд. Але ви маєте знати: за один цей ранок ви зробили для моїх дітей більше, ніж усі інші за пів року.
Марина уважно вислухала його, не перебиваючи.
— Максиме Вікторовичу, дозвольте одне запитання.
— Звісно.
— Ви особисто вважаєте своїх синів чудовиськами?
Максим аж сахнувся від обурення.
— Звичайно ні! Вони просто маленькі діти, які втратили матір і страшенно страждають!
— Тоді яка різниця, що про них пишуть якісь аноніми в інтернеті? — спокійно відповіла Марина. — Боїтеся, що це вплине на їхню школу чи статус? Чи, може, краще показати їм, що люди, які їх люблять, будуть стояти за них горою, незважаючи ні на що?
Вона підійшла до панорамного вікна, за яким виднівся сад.
— Мене судили все моє життя. Дитячий будинок, відсутність нормальної сім’ї, дешевий одяг. Люди дивилися на мене і вирішували, що я нічого не варта. Але знайшлися ті, хто побачив мене справжню. Вашим хлопцям зараз життєво необхідно знати, що за них готові боротися. Якщо я втечу при першій же згадці про скандал — що це їм скаже про їхню цінність?
Максим відчув, як його переповнює безмежна повага до цієї неймовірної дівчини.
— Тобто… ви залишаєтесь?
— Залишаюсь, — твердо сказала вона. — Але в мене є одна умова.
— Будь-яка.
— Сьогодні ввечері ми всі разом відкриємо це відео або статтю. Сядемо поруч. І чесно, по-сімейному про це поговоримо.
Максим мовчки кивнув, хоча всередині все стискалося від страху перед тим, як хлопчики відреагують на брехню про себе.