Ілля глибоко вдихнув, намагаючись втримати голос рівним.
— Я ж вам сказав при всій аудиторії. Цьому методу мене навчив батько.
— Ах, так! Батько! Мертвий математик! — губи Гордієнка скривилися в огидній посмішці. — Дуже зручна позиція, чи не так? Ідеальний свідок, якого неможливо допитати.
— Це правда.
— А я скажу тобі, що є правдою, Савенко, — Гордієнко витягнув верхній аркуш із папки. — Правда в тому, що ти знайшов цей розв’язок на якомусь закритому форумі. Ти завчив його назум’ять, дочекався зручного моменту і вирішив пограти в героя перед першокурсницями.
Він штовхнув аркуш через стіл.
— Це офіційна доповідна записка до ректорату. Тут детально описано твоє шахрайство і крадіжку інтелектуальної власності. Сьогодні ж вона ляже на стіл проректора.
Ілля опустив погляд. На білому папері чорніли слова: “відрахування”, “шахрайство”, “ганьба”.
— У тебе є рівно два тижні, щоб довести свою невинність перед комісією, — посміхнувся Гордієнко. — А ми обидва розуміємо, що ти цього не зможеш. Тебе відрахують. З вовчим квитком. Ти ніколи більше не вступиш до жодного нормального університету. Що ж… Думаю, на тому складі завжди потрібні робочі руки.
Ілля стиснув кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні.
— Я вивчив цей метод із батькових зошитів. Він був математиком і працював над цією проблемою.
У погляді Гордієнка знову щось здригнулося.
— Зошити твого батька… Ну-ну. І як, кажеш, було його ім’я?
— Олексій. Олексій Савенко.
І знову та сама реакція. Самоконтроль Гордієнка дав тріщину. На частку секунди маска злетіла.
— Я ніколи про нього не чув, — надто швидко, надто різко відповів професор. У його голосі бриніли істеричні нотки.
— Він вивчав вищу математику. Люди казали, що він був генієм…
— Я сказав, що ніколи не чув цього імені! — Гордієнко зірвався на ноги. — Розмову закінчено! Ти отримаєш офіційне повідомлення про дату комісії.
Він підійшов до дверей і розчахнув їх.
— Я дам тобі безкоштовну пораду. Забери документи за власним бажанням прямо зараз. Збережи собі хоча б краплю гідності і втечи від публічної ганьби. Тому що я тебе знищу, Савенко. Я тобі це обіцяю.
Ілля повільно підвівся. Ноги здавалися ватними, але він зустрівся поглядом із розлюченим професором і не відвів очей.
— Я нічого не крав. І документи забирати не буду.
— Тоді ти такий самий дурень, як і… — Гордієнко різко заткнувся, але слова вже вилетіли в повітря.
— Як і хто? — тихо спитав Ілля.
— Забирайся з мого кабінету!
Ілля вийшов у довгий, порожній коридор інституту. Але дорогою до виходу лише одна думка пульсувала в його скронях, не даючи дихати: “Як і хто?”.
Гордієнко щось знав. Щось страшне про його батька, про минуле родини. Щось таке, що він відчайдушно намагався залишити похованим.
Тієї ж ночі Ілля зробив телефонний дзвінок, який перевернув усе його життя.
Він сидів на вузькому ліжку в гуртожитку, слухаючи довгі гудки. Нарешті на тому кінці підняли слухавку.
— Мамо, — голос Іллі зрадницьки тремтів. — Мені треба запитати тебе про тата.
На лінії запала важка, мертва тиша.
— Чому ти питаєш про це зараз, Іллюшо? — голос матері прозвучав глухо і напружено.
— Тому що професор в інституті хоче мене відрахувати. Він звинувачує мене в шахрайстві. І коли я назвав йому татове ім’я… мамо, він виглядав так, ніби побачив привида. Він точно його знав.
Знову тиша. А потім — звук, якого Ілля не чув багато років. Його мати плакала. Це були тихі, задушені схлипи жінки, яку раптово наздогнав давній кошмар.
— Як прізвище цього викладача? — ледь видавила вона.
— Гордієнко. Валерій Гордієнко.
Ілля почув різке втягування повітря.
— Мамо, що відбувається? Що він зробив?
— Приїжджай додому на вихідні, синку, — її голос зривався. — Є речі… страшні речі, які я мала розповісти тобі дуже давно. Про твого батька. І про того монстра.
— Які речі? Мамо!
— Не по телефону. Приїжджай. Благаю.
Зв’язок обірвався.
Ілля просидів до ранку, обклавшись батьковими зошитами. Рядки цифр, які він вивчав останні шість років, тепер здавалися йому не просто математикою, а криптограмою, що приховувала трагедію. Він відкрив найстаріший зошит. На внутрішньому боці обкладинки вицвілим чорнилом було виведено: “Столичний інститут, осінь 1998 року”.
