Ті самі чоловіки повернулися через три дні, якраз у той час, коли бліде зимове сонце ховалося за гірським хребтом, відкидаючи довгі тіні на подвір’я Назара. Скіф відчув їх першим. Він підняв голову з килимка, підійшов до вікна і завмер. Його тіло витягнулося в струну, а очі звузилися. Назар відчув зміну атмосфери в кімнаті ще до того, як почув гуркіт мотора.
Цього разу це був не старий пікап, а новенький, блискучий чорний позашляховик преміум-класу. Він зупинився так плавно і самовпевнено, ніби власник звик, що перед ним відкриваються всі двері. Коли Назар вийшов на ґанок, він побачив знайому трійцю “лісорубів”, але тепер їх супроводжував хтось новий. Цей незнайомець зробив крок уперед без жодного запрошення.
Він був високим, підтягнутим, з ідеальною поставою, яка видавала людину, що звикла віддавати накази, а не виконувати їх. Його темне волосся було акуратно зачесане, а гострі риси обличчя ловили останні промені сонця. Чоловік був одягнений у дороге вугільно-сіре пальто поверх чорного гольфа, а в кишені недбало лежали м’які шкіряні рукавички. Все в ньому кричало про столичний лиск і великі гроші. Це була людина не з лісу. Це була людина, яка продавала ліс ешелонами.
— Пане Коваль, — плавно промовив він, простягаючи руку, яку Назар показово проігнорував. — Віктор Завадський. Я представляю інтереси холдингу “Захід-Ліс-Пром”. Розумію, між нами сталася прикра помилка.
Його голос був поставленим, вкрадливим — саме таким тоном у високих кабінетах “вирішують питання”.
— Ніякої помилки немає, — сухо відрізав Назар. Він залишився стояти в дверях, дозволяючи Скіфу вийти вперед. Вівчарка не зводила з Завадського важкого, немиготливого погляду. Собака не гарчав, але його присутність була красномовнішою за будь-які погрози.
Завадський кинув швидкий погляд на Скіфа і знову усміхнувся Назарові:
— Ця тварина належить нашим підрядникам. Хлопці проявили недбалість. Буває. Ми готові владнати це питання цивілізовано і без зайвого галасу.
Він дістав із внутрішньої кишені пальто тонкий пухкий конверт і легенько поплескав ним по долоні.
— Тут компенсація. Більш ніж достатньо, щоб покрити ваші витрати на ветеринара і моральну шкоду.
Один із роботяг за спиною Завадського нервово переступив з ноги на ногу. Вуха Скіфа смикнулися назад і знову завмерли. Назар відчув знайоме стиснення в грудях — тиск моменту, коли слова закінчуються і починається справжнє протистояння.
— Можете віднести свої папірці і гроші дільничному, — сказав Назар крижаним тоном. — До рішення суду Скіф залишається тут.
Усмішка Завадського не зникла, але в очах спалахнув холодний, злий вогник.
— Судові тяганини — це дуже дорого, пане Коваль. Для всіх.
— Робити помилки в моєму лісі — ще дорожче, — відповів Назар.
Люди з “Захід-Ліс-Прому” пішли, не підвищуючи голосу. Їхній позашляховик розвернувся і поїхав з тією ж підкресленою стриманістю. Назар зачинив двері і поклав долоню на шию Скіфа. М’язи собаки вібрували під рукою — не від страху, а від абсолютної бойової готовності.
Коваль чудово розумів: ці гроші не були спробою домовитися. Це був вимірник. Вони приї到了 перевірити, наскільки сильний опір він чинитиме, перш ніж вони застосують грубу силу. Тієї ночі Карпати здавалися ближчими, ніж зазвичай. Темрява ніби тиснула на стіни дерев’яного будинку.
Назар дочекався глибокої ночі, перш ніж почати діяти. Скіф пішов за ним без жодної команди. Собака реагував на ледь помітні сигнали: те, як господар шнурував черевики, перевіряв ліхтарик та рацію. Вони спустилися схилом і рушили вздовж замерзлого русла струмка.
Тут, де вода пробивала собі шлях крізь кригу, Скіф миттєво змінив поведінку. Його крок сповільнився, ніс опустився до самої землі. Він оминав відкриті ділянки, обираючи стежки, де їхні кроки поглинав глибокий сніг.
Вони знайшли це місце за крутим вигином струмка, там, де хвойні дерева росли найщільніше. Під величезними брезентовими тентами брудно-зеленого кольору, які ідеально зливалися з лісом, ховався незаконний склад деревини. Стовбури столітніх смерек були акуратно складені в штабелі з жорстокою, механічною точністю. Повітря було наповнене різким запахом свіжої живиці, який перемішувався зі смородом дизельного палива та машинного масла.
Навколо, на стовбурах дерев, були приховані дешеві камери спостереження, чиї об’єктиви невідривно дивилися в темряву. На стежках лежали зведені капкани, щелепи яких були підступно замасковані гілками. У Назара стиснулися щелепи. Це були не просто браконьєри. Це була добре налагоджена індустрія знищення природи.
Вони працювали швидко і безшумно. Назар робив фотографії штабелів, фіксував координати та серійні номери на деяких колодах. Скіф тримався поруч. Собака м’яко відтісняв господаря плечем, коли той небезпечно наближався до замаскованого капкана, ведучи його безпечним маршрутом. І раптом вівчарка завмерла.
Голова Скіфа різко смикнулася вгору, вуха притиснулися до голови. Через секунду Назар теж відчув це — низьку вібрацію землі під ногами. Крізь дерева вдарило сліпуче світло потужних фар, прорізаючи темряву лісу.
З-за дерев вилетів масивний лісовоз без номерних знаків. Його двигун ревів на максимальних обертах, а колеса з люттю місили сніг. Машина мчала прямо на них, не залишаючи шансів на відступ. Хтось закричав із кабіни. Ніч розірвалася на шматки.
Назар діяв на рефлексах. Він штовхнув Скіфа за найближчу купу колод і сам кинувся вбік, сильно вдарившись плечем об промерзлу землю. Величезний бампер лісовоза пронісся за лічені сантиметри від того місця, де він стояв мить тому. Вантажівка пішла в занос, ламаючи молоді дерева і піднімаючи хмару крижаного пилу.
Скіф не загавкав. Замість цього він вискочив з укриття і блискавичною тінню промайнув прямо перед фарами багатотонної машини. Це був професійний тактичний маневр: привернути увагу, створити хаос і зникнути. Водій лісовоза інстинктивно крутнув кермо, намагаючись не збити несподівану перешкоду.
Назар зрозумів це з болем у серці. Собаку вчили цьому. Його використовували для таких диверсій. Вантажівка посковзнулася на льоду, важко вдарилася кабіною об стару сосну і заглухла. Цього часу виявилося достатньо.
Назар скористався моментом, який виграв для нього Скіф. Він розчинився в темряві лісу, рухаючись низько і швидко, контролюючи дихання. З боку машини почулися люті крики і брязкіт металу — хтось вискочив з кабіни з монтуванням у руках, марно вдивляючись у нічну хащу. Скіф біг на кілька кроків попереду, лише раз озирнувшись, щоб переконатися, що господар не відстає.
Вони не зупинялися, поки не дісталися безпечної зони біля замерзлого струмка. Назар важко опустився на сніг, його легені горіли від морозного повітря, а рука мимоволі стискала забиті ребра.
Скіф підійшов до нього. Його груди важко здіймалися, але в бурштинових очах світилася абсолютна концентрація. Назар притягнув собаку до себе, відчуваючи, як адреналінове тремтіння поступово змінюється спокоєм.
— Молодець… — прошепотів чоловік. У цьому слові було набагато більше, ніж просто похвала.