Андрій відставив порожню тарілку, з вдячністю подивився на Марічку і тихо промовив:
— Ваша мама — дуже серйозна і правильна жінка. Видно, що вона всім серцем за вас переживає.
— Вона сама виховувала мене і брата після того, як не стало тата, — Марічка глибоко зітхнула, опустивши очі. — Тому й панікує. Боїться, що я теж можу залишитися сама з дитиною на руках, як вона колись у ті важкі часи.
— Я її чудово розумію, — м’яко кивнув гість. — До речі, а ви працюєте лікарем?
— Ні, я операційна медсестра.
Раптом з коридору знову виринула Ганна Петрівна. На її обличчі знову читалася тривога, змішана з практичністю.
— Ой, слухайте, чоловіче! А як же ви без паспорта квиток додому купите? У вас же і грошей ані копійки немає! — сплеснула руками господиня.
— У поліції сказали, що видадуть тимчасову довідку, — спокійно пояснив Андрій. — Але мені конче потрібен телефон. Мушу подзвонити доньці, попередити, що на весілля я не потраплю. Ну, і своєму другові треба повідомити, щоб виручав.
— Звісно, зараз я принесу свій смартфон, — відгукнулася Марічка і швидко пішла до своєї кімнати.
Зайшовши до спальні, вона завмерла від несподіванки. Її мама стояла біля комода і поспіхом згортала в носову хустинку вміст своєї старенької шкатулки: масивну золоту обручку, кілька ланцюжків та навіть звичайну біжутерію.
— Мамо… а що це ти робиш? — пошепки запитала Марічка, щоб не привертати увагу гостя на кухні.
— Цить! — так само пошепки, але дуже емоційно відрізала Ганна Петрівна. — А раптом він усе ж таки професійний аферист? Приспав нашу пильність супом, а потім як обчистить! Віднесу-ка я від гріха подалі все це золото до нашої сусідки, пані Надії. Нехай полежить у неї, поки цей твій знайомий не поїде. Береженого Бог береже!
Мама рішуче попрямувала до вхідних дверей, міцно стискаючи свій скарб у кулаці. Марічка лише приречено закотила очі — сперечатися з мамою було абсолютно марною справою.
Взявши свій телефон, дівчина повернулася на кухню і простягнула його Андрієві.
— Ось, тримайте. Дзвоніть, кому потрібно. Сподіваюся, все швидко владнається.
Андрій з вдячністю взяв гаджет і почав набирати номер по пам’яті. Поки пішли перші гудки, Марічка краєм ока спостерігала, як мама, нервово озираючись, тихцем вислизнула з квартири. Ситуація виглядала комічно, але дівчині було трохи ніяково перед цим ввічливим чоловіком. Тим часом на тому кінці дроту підняли слухавку.
— Алло, сонечко? Це я, тато… — голос Андрія несподівано здригнувся. — Тут стався серйозний форс-мажор. Тільки ти не хвилюйся, будь ласка. Я не зможу приїхати на твоє свято.
Марічка стояла біля мийки і мимоволі стала свідком цієї важкої розмови. Вона уважно вдивлялася в обличчя Андрія і з кожною секундою розуміла гірку правду: дівчина на іншому кінці лінії зовсім не засмутилася через відсутність батька. Його плечі опустилися, а в очах промайнув глибокий біль. Завершивши розмову коротким “щастя вам”, він одразу набрав інший номер.
— Так, це я… Ні, не жартую. Зкинь за мною машину до Києва… Адрес зараз запитаю.
Він дізнався у Марічки номер будинку, передав його співрозмовнику і поклав телефон на стіл.
— Ну от і все. Водій уже виїхав із нашого міста, скоро буде тут, — Андрій важко потер скроні. — Даремно я взагалі погодився на цю поїздку. Колишня дружина категорично не хотіла, щоб я світився перед її новим багатим чоловіком. Але ж донька так наполягала на моїй присутності… А виявилося — це була просто формальність. Ледве життям не поплатився за порожнє запрошення.
Він виглядав настільки розбитим і спустошеним, що Марічці захотілося його обійняти.
— А хто ви такий, Андрію, що по одному вашому дзвінку за вами одразу відправляють особистого водія з іншого міста? — з обережною цікавістю запитала вона.
Цей чоловік починав їй відверто подобатися. У безрозмірних спортивних штанях її брата він парадоксальним чином примудрявся виглядати солідно і гідно.
— Ми з моїм старим другом маємо спільний бізнес. Невелика компанія з постачання та ремонту спецтехніки, — він спробував усміхнутися. — Товариш мене ще вчора відмовляв сідати за кермо. Мовляв, Київ ти знаєш погано, затори, на весіллі сто відсотків вип’єш келих шампанського — навіщо тобі проблеми? Тому я й узяв квитки на цей проклятий потяг. Краще б я літаком полетів… Вибачте мені ще раз. Потерпіть мою присутність ще кілька годин, і я зникну з вашого життя.