Кілька секунд Ганна Петрівна мовчки дивилася на доньку, намагаючись перетравити почуте. Зрештою, аргумент про милосердя трохи остудив її запал. Вона важко зітхнула і кивнула, ніби змирюючись із тим, що від неї зараз мало що залежить.
— Ну, добре… Подивимось на цього твого пасажира, — пробурмотіла вона і рішучим кроком попрямувала на кухню. Марічка ж подумки відзначила, що іноді краще не видавати мамі всі подробиці одразу.
Саме в цей момент шум води у ванній припинився. Двері ледве чутно рипнули. «Забрав одяг», — з полегшенням подумала Марічка.
Ганна Петрівна сіла на стілець обличчям до коридору і перетворилася на вартового, що терпляче чекає. За кілька хвилин на порозі кухні з’явився Андрій. Братів одяг сидів на ньому непогано, хоча й був трохи затісним у плечах. Чоловік виглядав глибоко збентеженим і винуватим; очевидно, через тонкі стіни він чув кожне слово їхньої розмови.
— Ану, покажися! — суворо, наче слідчий, скомандувала Ганна Петрівна, скануючи гостя з ніг до голови. — І як це такого міцного, здорового чоловіка могли обчистити посеред ночі?
Андрій незручно переминався з ноги на ногу, не знаючи, куди подіти великі руки. Він зібрав волю в кулак і почав пояснювати все заново.
— Пробачте мені, заради Бога, що я отак безцеремонно вторгся у ваш дім, — щиро почав він. — Їхав нічним потягом до доньки на весілля в столицю. Випив чаю, який приніс провідник, і все — ніби вимкнули. Мене обікрали до нитки, зняли мій костюм, натягнули якісь старі лахи і просто викинули з вагона неподалік вашої станції. Ні телефона, ні банківських карток, ні документів…
Він безпорадно розвів руками, визнаючи свою безсилість перед обставинами. У його голосі бриніла така непідробна гіркота, що Марічка в цю коротку мить знову відчула гострий жаль. Та й Ганна Петрівна, хоч і тримала оборону, внутрішньо почала розуміти: на бандита цей чоловік із втомленими очима явно не тягнув. Але здавати позиції вона не звикла.
— Оце так історія… А до нас вас яким вітром занесло? Ми ж від вокзалу далеченько живемо, — продовжувала допитуватися мати, свердлячи його поглядом.
— Мамо! Ну дай людині хоч дух перевести і спокійно поїсти! Що ти причепилася зі своїми допитами? — не витримала Марічка маминого напору. — Сідайте до столу, Андрію. Я вам тарілку гарячого супу налила.
Ганна Петрівна кинула на доньку погляд, у якому змішалися легка іронія та материнський докір, але від своїх підозр остаточно не відмовилася. «Моя Марічка ще змалечку мала звичку притягувати до хати всіх покинутих кошенят та цуценят з нашого району, а тепер от перейшла на чоловіків, яких скидають із нічних експресів», — пробурмотіла вона собі під ніс. Проте, незважаючи на ці слова, жінка трохи посунулася, звільняючи гостю місце за невеликим кухонним столом.
Андрій помітно зніяковів від такого специфічного прийому, але сперечатися не став. Він обережно сів на краєчок стільця і з неабияким апетитом подивився на глибоку тарілку, з якої підіймалася пара від запашного курячого бульйону.
— Їжте, Андрію, їжте. Але будьте вкрай обережні: якщо ви раптом сподобаєтеся моїй мамі, то неодруженим звідси вже точно не вийдете, — грайливо кинула Марічка. У її голосі бринів неприхований сарказм, хоча втомлені очі тепло сміялися.
Ганна Петрівна у відповідь лише обурено пирхнула, проте її обличчя помітно пом’якшало. Вона тихцем спостерігала за Андрієм, поки той акуратно їв гарячий суп, намагаючись зайвий раз не зустрічатися з її пронизливим поглядом. Марічка, відчувши, що градус напруги в кухні нарешті впав, ледь помітно усміхнулася.
— Бачите, Андрію, у нас не так вже й страшно. Насолоджуйтесь нашою скромною київською гостинністю.
Маленька кухня швидко наповнилася затишними ароматами домашньої їжі, і атмосфера стала значно теплішою. Ганна Петрівна продовжувала придивлятися до незнайомця, але вже без тієї агресивної настороженості. Замість неї в голосі жінки з’явилися нотки оцінювання. Як і будь-яка українська мати, що понад усе бажає щастя своїй незаміжній доньці, вона цієї миті вже сканувала чоловіка на предмет його придатності до сімейного життя.
— От скажіть мені, — раптом почала Ганна Петрівна, зітхнувши. — Моя дитина цілими днями й ночами пропадає на тих чергуваннях. А в лікарні що? Одні старенькі та чужі діти. Жодного особистого життя! Тридцять років на носі, заміж давно пора виходити, гніздо своє вити. Як я можу спокійно на той світ відійти, якщо вона зовсім не влаштована?
Вона з тривогою і докором подивилася на Марічку, яка від цих слів ледве не поперхнулася чаєм.
— Мамо, ну благаю, вистачить! — щоки дівчини залив густий рум’янець. — Андрій зараз справді подумає, що ми вирішили його силоміць оженити. Не звертайте уваги, вона просто дуже невдало жартує.
— Ну й хай вам грець! Нічого ви в житті не розумієте, — Ганна Петрівна махнула рукою і, вирішивши не продовжувати цю слизьку тему, демонстративно вийшла з кухні до своєї кімнати.