Марина з невимовною тугою провела рукою по ідеально рівному ряду шовкових суконь та вовняних піджаків. Тканина приємно ковзнула під пальцями, але дівчина відчула лише глухе роздратування. Невже саме для цього вона була народжена? Невже для того, щоб щодня підбирати фасони примхливим клієнткам, вгадувати їхні бажання і привітно всміхатися, ховаючи власну втому? Вона ж закінчила престижний столичний університет, мала диплом з відзнакою, мріяла про власну студію дизайну інтер’єрів. А тепер що? Тепер доля відверто глузувала з неї, безжально жбурнувши з омріяної висоти на самісіньке дно реальності.
Від цих гірких і вже звичних думок її відволік дзвінкий, сповнений непідробного ентузіазму голос.
— Повірте мені, пані, цей пудровий відтінок — просто знахідка для вашого кольоротипу! — щебетала Дарина, молоденька напарниця Марини. — Рожевий зовсім не повнить, це поширений міф. Уся магія криється саме в правильному підтоні. Погляньте, як він освіжає обличчя!
Марина важко зітхнула. Дарина, якій ледь виповнилося двадцять, щиро насолоджувалася кожною хвилиною роботи в їхньому сімейному бутику «Елегія», що ховався в одному з тихих двориків київського Подолу. Дівчина могла годинами крутитися навколо поважних клієнток, підбираючи їм ідеальні образи. Марина ж лише механічно поправила вішаки і повернулася до касового апарату.
Перемкнутися на цей новий, буденний ритм було неймовірно складно. Життя виявилося значно суворішим, ніж ті глянцеві мрії, які вона собі роками малювала. Ще якихось пів року тому, у безтурботному довоєнному дві тисячі двадцять першому, єдиною її «глобальною» проблемою було обрати правильний купальник для відпустки. Вона годинами гортала стрічку Instagram, плануючи, на якому саме екзотичному пляжі її засмага виглядатиме найефектніше. Тоді світ здавався величезним супермаркетом можливостей, де вона мала картку з безлімітом.
Усе змінилося, зламалося і розлетілося на друзки в один-єдиний день. У день її власного весілля. Того самого весілля, яке з гучним скандалом закінчилося, так і не розпочавшись.
Урочистість тоді не відбулася, хоча розгублені гості ще довго топталися біля фуршетних столів, не розуміючи, чи буде продовження банкету. Але Марині було вже байдуже до гостей, до дорогого шампанського і розкішного торта. Та й як святкувати, коли твоє життя щойно перетворилося на дешевий фарс, а наречений виявився зовсім не тим, за кого себе видавав?
Марина й досі з холодним жахом згадувала кожну деталь того сліпучо-сонячного літнього дня. Усе було сплановано до міліметра. Заміський комплекс «Лісова перлина» під Києвом потопав у квітах, арка з білих троянд виглядала ідеально на тлі соснового лісу. Офіціанти безшумно розносили кришталеві келихи, струнний квартет грав легкий джаз. Ніщо не віщувало катастрофи. До початку виїзної церемонії залишалися лічені хвилини, а Дмитро безбожно спізнювався.
Зазвичай це привілей нареченої — змушувати гостей мліти в очікуванні її феєричної появи. А тут наречений тримав у напрузі сотню запрошених, серед яких було чимало поважних партнерів Марининого батька. Дівчина стояла в номері нареченої, нервово мнучи мереживо своєї дизайнерської сукні. Вона вже не знала, що думати: аварія, затори, передумав? І ось, нарешті, з двору пролунав сигнал автомобіля. Гості полегшено видихнули — приїхав!
Але те, що відбулося далі, нагадувало сюрреалістичний кошмар. Марина, вийшовши на балкон другого поверху, застигла, не вірячи власним очам.
Замість обіцяного білосніжного позашляховика преміумкласу, до червоної доріжки комплексу, чхаючи вихлопними газами і скриплячи гальмами, підкотив старий, побитий іржею «Ланос». Дверцята зі скрипом відчинилися, і з машини почала вибиратися родина того, кого ще вчора Марина вважала спадкоємцем заможної бізнес-імперії.
Звісно, батьки самої Марини не були олігархами. Батько тримав мережу невеликих, але популярних кав’ярень та цей самий бутик жіночого одягу. Вони важко працювали, щоб забезпечити єдиній доньці гідне життя, найкращу освіту і старт. Але те, що вона бачила зараз, не вкладалося в жодні рамки.
Дмитро місяцями переконував її, що його родина має солідний будівельний бізнес. Він красиво розповідав про майбутню весільну подорож на Балі, про те, що вони житимуть у просторій квартирі в новобудові на Печерську, про безтурботне майбутнє. Чесно кажучи, Марина закохалася в нього не лише через гроші. Дмитро був щирим, запальним, з ним було легко сміятися до сліз і говорити до ранку. Він здавався справжнім. Але наявність капіталу суттєво додавала йому балів. Марина ніколи не приховувала свого прагматичного ставлення до життя: плакати від розпачу куди приємніше на задньому сидінні комфортного авто, ніж у переповненій маршрутці.
А тут — цей іржавий автомобіль…